Про майбутню війну та роль в ній сил територіальної оборони, як їх створювати і готувати

19-й набір курсу військової підготовки Українського Легіону

Велика війна Московії проти України буде, якщо Московії не вдасться остаточно підкорити нас гібридною війною. Чи то буде погіршуватися становище Московії, чи то покращуватися, у разі невдачі гібридної війни буде війна велика, на винищення України як такої. Питання лише в часі.

Буду радий, якщо ми матимемо хоча б три роки приготуватися як слід.

Для перемоги або хоча б гідної відсічі ворогу у великій війні ми сьогодні не готові. Наші залишки виробничого, зокрема воєнно-промислового потенціалу, наші мобілізаційні ресурси набагато менші за московські, і навіть максимально можливе нарощування в найближчі роки не збільшить їх в достатньому розмірі. Тому сподівання на відсіч агресії силами нашого регулярного війська є марними. До того ж наше військо розвивається в хибному напрямку, в напрямку консервації найгіршого із спадщини радянщини і лихих дев'яностих.

Єдина наша можливість вижити як крана і як нація - це асиметрична відповідь. Потужний каток московитського війська потрібно не зупиняти грудьми, бо все одно переїде, його потрібно втопити в болоті. Відповідь відома давно - тотальна війна, поряд з регулярним військом сотні тисяч озброєних і навчених резервістів, готових прийняти бій будь-де, будь-коли і негайно. Котрі найперше винищать колаборантів і сепаратистів, далі зруйнують тили і комунікації ворога, без великих битв щоденними нападами винищать весь його особовий склад.

Таким силам територіальної оборони (ТрО) треба надати ваги і статусу рівноправної найважливішої складової оборони країни.

Наразі сили ТрО і підготовка ТрО в цілому мають такий самий рівень, як всі наші Збройні Сили і вся оборона країни на початку 2014 року. Себто повні сейфи страшенно секретних планів, розмальовані карти, командно-штабні навчання, на яких ми перемагаємо ворога, сотні тисяч резервістів на папері і жодного підрозділу, по справжньому підготовленого військовиками для реальних бойових дій. Зброя на складах, з яких у разі широкомасштабних дій ворога ніхто і нікуди її вже не привезе.

Всі плани підготовки сил ТрО такі саме фантастичні, якими були плани підготовки Збройних Сил весь час до початку війни. Їх неможливо втілити, і навіть у разі втілення це буде марним витрачанням ресурсів.

Чому так?

1. Чисельність паперового резерву більша за чисельність регулярних військ.

Сьогодні військові навіть свої регулярні війська в навчальних центрах навчити як слід не спроможні. Хтось сподівається, що резервістів зможуть? Стверджую, що не зможуть, не мають для цього ні фахівців, ні програм, які довели свою ефективність, ні способів заохочувати громадян навчатися військовій справі у свій вільний час добровільно. Не зможуть, якщо навіть хотіли би.

Покладання завдання підготовки підрозділів ТрО на військкомати є глибокою могилою, в якій вся підготовка буде похована. Причин кілька, і кожна з них сама є достатньою щоб загубити справу. Другорядність такої підготовки відносно інших завдань військкомату, відсутність кадрів для цього, відсутність належної навчальної матеріальної бази - достатньо?

Ще й здійснити підготовку тисячі резервістів в районі має одна штатна людина військкомату.

2. Мобілізаційна модель формування резерву.

Себто військкомат відібрав із картотеки військовозобов'язаних, записав їх в списки, нібито вони прибудуть за тривогою і потужно знищать всіх ворогів. Тут плачуть навіть мої стріляні гільзи. Ми регулярні війська не спромоглися примусово відмобілізувати в достатній кількості і достатньої якості, про резервістів за такою моделлю ліпше одразу забути. Не буде їх просто.

3. Форма підготовки лише через нерегулярні збори є марним витрачанням коштів.

Така підготовка не дає а ні глибоких знань, а ні стійких вмінь. Про навички годі навіть мріяти. Проте надає можливість військовикам поставити позначку в плані і відзвітувати на гору: виконано!

4. Існування сил резерву ТрО в складі нинішніх Збройних Сил автоматично закладає в їхній фундамент не сучасні стандарти НАТО, а всі ти вади і хиби, які притаманні нашому війську.

Коли там Збройні Сили планують запровадити у себе стандарти НАТО? А сили резерву ТрО треба готувати не колись у 2020 році, а просто зараз, і навіть вже вчора.

Існування сил резерву ТрО у складі чинних державних військових формувань водночас пояснює відсутність ресурсів на підготовку сил резерву ТрО: військовим для бойових частин тих ресурсів бракує, звичайно, віддавати їх на резервістів ніхто не буде.

Що треба зробити, щоб громадяни попри це долучилися до резерву ТрО і набули потрібної для цього підготовки?

1. Така форма організації сил резерву ТрО, яка матимете довіру громадян, дасть змогу їм брати активну участь в організації комплектування і підготовки підрозділів, зробить їх не гвинтиками, а рівноправними партнерами держави і органів місцевого самоврядування.

2. Розрахунок ресурсів для підготовки, виділення таких ресурсів, зокрема необхідного спорядження, зброї, боєприпасів, техніки, навчальних майданчиків, тирів, стрільбищ, полігонів. Організація підготовки лише тих підрозділів, які забезпечені для того всім необхідним. Решту суто паперових підрозділів скасувати. Будуть необхідні ресурси - можна буде нарощувати кількість підрозділів. Окреме фінансування з державного бюджету, окреме фінансування з місцевих бюджетів як гарантія того, що ці ресурси не будуть витрачені на інші цілі.

3. Позбутися обтяжливих громіздких регламентів і процедур, які залишилися в Збройних Силах як спадок ще радянської бюрократії, надати можливість в територіальних підрозділах розподіляти і використовувати ресурси самостійно, відповідно до їхніх завдань та особливостей. Залишити лише те, що сприятиме головному завданню: навчити воювати, підготувати до війни. Як приклад того, що треба позбутися: наразі потрапити до резерву ТрО набагато складніше, ніж бути мобілізованим на дійсну військову службу.

4. Запровадити в організації і підготовці сил резерву ТрО стандарти НАТО, найсучасніші програми, форми і способи підготовки. Резерв ТрО може стати тим локомотивом, які потягне за собою такі зміни у всій оборонній сфері, оскільки не обтяжений хворобливими традиціями, які вкорінені в Збройних Силах, насамперед в керівних кадрах.

5. Взаємні зобов'язання громадянина і держави. Обов'язково укладати контракти між державою і кожним резервістом, в яких чітко прописані як ті зобов'язання, які бере на себе громадянин, так і ті зобов'язання, які бере на себе держава, а не лише загальна фраза про "чинне законодавство". Зокрема зобов'язання держави спорядити бійця, дати йому певний рівень підготовки, періодичність і тривалість навчальних зборів. Мають бути чітко зазначені права резервіста, так само в який спосіб він може їх захистити.

Найкращою для країни формою організації сил резерву ТрО буде така, яка поєднає успішний організаційний досвід інших країн з нашим власним досвідом. Попри фактичну бездіяльність держави і військових у підготовці резервістів такий досвід ми маємо. Цілеспрямована підготовка резервістів в Україні здійснювалася воєнно-патріотичними об'єднаннями громадян, зокрема заняття в Українському Легіоні відвідали понад дві з половиною тисячі громадян. Рівень підготовки, який надаємо ми, надають інші організації - учасники Руху сприяння територіальній обороні України принаймні не поступається більшості навчальних підрозділів Збройних Сил, а за багатьма показниками перевищує його.

Ми бачимо сили резерву як органічну складову воєнної організації держави, як добровільну воєнізовану організацію у сфері управління Міністерства оборони, що володіє зброєю і займається військовою підготовкою. Конкретна структура, чисельність, форми і способи підготовки можуть обговорюватися, але принциповим є те, що побудувати потрібний нам боєготовий і боєздатний резерв на інших засадах неможливо.

Через зволікання час грає проти нас. Ми протягнули нашу руку державі і військовим і чекаємо на їхні рішучі кроки на зустріч. Якщо таких кроків не буде, ми мусимо зробити все самі, без них. Але тоді постане питання руба: чи потрібна нам взагалі така держава?

Святослав Стеценко
полковник запасу
голова ГО "Український Легіон"