Про відсутність безпеки Києва. Відповідь легіонера

Завтра вони прийдуть до вас

Раніше не вступав в публічні письмові дискусії, але цього разу мушу. Мушу, бо питання ставила людина, яку я щиро поважаю попри те, що його позиція з багатьох питань є для нього принципово несумісною з моєю. Іван Костенко, доброволець, воїн, патріот, колись нетривалий час був в Українському Легіоні.

Суть проблеми: влада (формальна і неформальна), яка вчиться, робить висновки і діє набагато швидше за "патріотів і активістів", зміцнює і поширює практику застосування для насильства проти громадян не безпосередньо поліцію, а організовані і фінансовані нею недержавні бойові загони.

Це вже не "тітушки в трєніках", а бойові загони: навчені, треновані, в одностроях, з засобами індивідуального захисту і спецзасобами. Замість раптом зібраних дільничними спортсменів з кримінальними "хвостами", місцевих гопників і наркоманів, маємо наразі повні аналоги харківського "Оплоту".

То можуть бути недержавні охоронні підприємства, громадські формування з охорони громадського порядку і державного кордону (ГФОГПДК), громадські організації, які незалежно від форми легалізації мають спільні ознаки.

Їхні ознаки: вони є де-факто професійними, себто їхні учасники отримують грошову винагороду, особовий склад проходить спеціальну фізичну і тактико-спеціальну підготовку, вони діють за безпосередньою командою посадових осіб і під захистом МВС. До речі, ГФОГПДК отримують мільйони гривень з київського міського бюджету.

Іван Костенко правильно зазначає, що так само як це робить модернізована київська тітушня, можуть діяти і промосковські бойові загони і кримінальники: захопити будь-яку будівлю, але вже зі зброєю, взяти заручників з усіма наслідками.

Іван Костенко питає: а чому цьому не протидіють патріотичні рухи, резервісти, підрозділи територіальної оборони при військкоматах? Відповідаю: не протидіють тому, що за визначенням будь-які легальні організації, які діють на волонтерських засадах, забезпечуються коштом та іншими ресурсами лише самими учасниками, не спроможні самостійно системно протидіяти а ні новітнім "Оплотам", а ні кримінальним і напівкримінальним загонам, а ні професійним бойовим групам противника.

Все дуже просто: противник має ініціативу, він цілодобово у постійній мобілізаційній готовності, екіпірований і оснащений, мобільний, на його боці державні силові структури. Ми реагуємо з великим часовим лагом, тому що розосереджені на робочих місцях, без засобів пасивного і активного захисту і не розпоряджаємося вільно власним часом. За таких умов навіть за меншої загальної чисельності противник завжди створить локальну чисельну і якісну перевагу на ділянці або об'єкті зосередження головних зусиль.

Відмобілізувати водночас понад 70% своїх людей будь-які громадські структури можуть лише одноразово і лише на короткий час, а за регулярної потреби кількість спроможних відреагувати і прибути в робочий час хоч на кілька годин ніколи не перевищуватиме 10%, переважно буде меншою. Для того, щоб протидіяти такій загрозі, потрібна потужна громадянська структура, спроможна власним коштом утримувати постійний загін швидкого реагування, мати регулярну мобілізаційну можливість (ті самі 10%) в кілька сотень фізично міцних і рішучих чоловіків, відповідно загальну чисельність щонайменше на порядок більшу. Треба бути готовими не лише фізично жорстоко зім'яти противника, але й захистити своїх від захоплення "правоохоронцями", які безумовно завжди будуть проти нас.

Сподіватися на МВС, СБУ, військкомати є дивною наївністю.

Чому ми не маємо такої структури? Причини також відомі. Одна з головних причин в тому, що абсолютна більшість українців не готова і не хоче поступитися власними амбіціями і навіть просто поглядами в другорядному заради головного, навіть заради просто фізичної безпеки і виживання. Друга причина небажання до багаторічних системних зусиль заради результату. Наслідком є дріб'язкова отаманщина, розпорошеність, ігри в секретних партизанів, крутих тактичних стрільців і автономних містечкових активістів.

Партизани і тактичні стрільці то гарно, але аж ніяк не вирішує зазначених проблем і навіть не наближує до їхнього вирішення. Мої погляди, мій вектор дій вже викладав тут і тут, тому повторювати не буду. Додам, що Український Легіон рухається саме за цим вектором без будь-якого зовнішнього фінансування.

Хочете мати дієву структуру? Ставайте до строю, будьте готові виконувати накази. Іншого способу нема. Насамперед чекаємо на власників зброї.

Буду щиро радий, коли Іван Костенко та інші патріоти перейдуть від позиції автономного активіста або місцевого авторитета до позиції активного учасника інтеграційного процесу. Тоді подібних питань не виникатиме.