Міфи про зброю. Міф №3 «Зброя має бути тільки у силовиків»

  Міф №3 «Зброя має бути тільки у силовиків»

Цей міф дуже часто, із заохоченням, повторюють люди, які просто не готові брати на себе відповідальність за свою безпеку і залюбки перекладуть її на чиїсь інші плечі. Вони за життя звикли, що хтось приймає за них занадто багато рішень, включаючи: політичні, економічні, безпекові тощо.

Усвідомлюючи свою особисту тотальну правову безграмотність, незнання своїх прав і обов'язків, вони розуміють, що не зможуть у критичній ситуації прийняти врівноважене рішення щодо дій із захисту себе або своєї родини.

Тому, замість вибору відповідальної людини — вибору особистого зростання, яке, натомість, потребує докладання певних зусиль та часу, вони вибирають те, що лише потребує компромісу із власним сумлінням і безпекою рідних — уникати відповідальності і вимагати від когось іншого обороняти їхню безпеку.

Щоправда, деякі з таких людей намагаються раціоналізувати свій боязкий вибір, мовляв: «Лікарі мають лікувати, вчителі — вчити, силові структури — обороняти. Кожен має займатися своєю справою». І начебто так воно і є: розподіл праці дав поштовх розвитку людства, втім — це лише безплідна софістика, що має не так вже й багато спільного із реальністю.

В цьому легко переконатися просто згадавши, що так само, в певних ситуаціях, саме не медики надають ефективну першу невідкладну допомогу, що рятує життя; окрім вчителів, вихованням дітей займаються так само й їх батьки особисто; є безліч прикладів, коли на допомогу спочатку приходять саме пересічні громадяни, а поліція вже приїжджає лише через певний час.

Так у чому ж полягає суть міфу? В чому помилка, що з ним не так?

Відмінною рисою вільних громадян є переконання, що вони самі несуть відповідальність за свою долю, а будь-яка державна інституція — лише інструмент для вирішення певного кола питань. І що дуже важливо для розуміння — там, де цей інструмент буксує і не допомагає, питання треба вирішувати іншим шляхом! Іншого не дано.

Нерозуміння цього простого факту є тією помилкою, яка може дуже дорого коштувати. Коли ви стаєте об'єктом нападу або іншого протиправного посягання, то майже у 100% випадків є певний проміжок часу, який ви знаходитесь сам на сам із загрозою. І у цей час лише ви відповідальні за своє життя та здоров'я. Так, можливо потім вже буде поліція, спецнази, гелікоптери і все інше — але до цього моменту треба дожити. І допомогти вам зможе ваша зброя. Не зброя поліцейського в машині, що прямує до вас, а ваша особиста зброя.

Не менш важливим є той аспект, що люди, які повторюють цей міф, помилково перебільшують межі повноважень і можливостей представників силових структур. Вони мають безпідставне і хибне упередження що «люди у формі» чимось докорінно відрізняються від людей без форми — від вас. Абсолютно ігнорується той факт, що «люди у формі» і є тими самими українцями — не гіршими і не кращими. Серед них є як професіонали, так і повністю профнепридатні; є ті, хто сумлінно ставиться до своїх обов'язків, є і ті хто уникає своїх обов'язків.

І навіть якщо вам просто казково поталанило і поліцейський патруль опинився прямо біля вас під час нападу — це ще не означає, що вони взагалі зможуть вам допомогти з викладених реченням вище причин.

Одягнений на когось однострій все ще призводить на вас магічне враження?

Ну тоді давайте просто відповімо на таке питання: чи хоча б логічно, що для того щоб відмовитись від права на збройний захист і свідомо передати всю зброю силовикам, людина має як мінімум настільки їм довіряти? Та певно, що логічно.

А який фактично стан речей із довірою до силових структур в українському суспільстві?

На це питання нам дасть відповідь низка досліджень, проведених соціологічною службою Центру Разумкова у 2016, 2017 і 2018 роках. Тема досліджень: «Довіра громадян України до суспільних інститутів».

Респондентам ставилося просте питання, на зразок «якою мірою Ви довіряєте наступним соціальним інституціям?». У переліку державних силових структур були зокрема Національна поліція і Патрульна поліція. І варіанти відповідей: «зовсім не довіряю», «скоріше не довіряю», «скоріше довіряю», «повністю довіряю».

Так от цікавим для нашої історії буде той факт, що цим силовим структурам, які відповідають за охорону прав і свобод людини, протидію злочинності, підтримання громадської безпеки і порядку — їм набагато більше не довіряють чим довіряють. Матеріали дослідження є у публічному доступі.

От і все. З урахуванням усвідомлення цього факту немає ніяких підстав казати, що «зброя має бути ТІЛЬКИ у силовиків».

Отже, цей міф зруйновано.

Долучайся до Руху власників зброї "Твій голос вплине" і виборюй своє право на збройний захист.

Разом переможемо!