Ярослав Слівінський

Ще один аргумент щодо доцільності вільного доступу громадян до бойової зброї. Кожен адекватний громадянин, який став власником бойової зброї - апріорі охоронець порядку та захисник громадськості від бандитизму.

Згодний з Олександром Савчуком. Додам лише, що потрібно чітко орієнтуватись безпосередньо в конкретній ситуації та діяти відповідно. Навіть при повній неадекватності міліціонера, дійсно, головне вести себе зі спокоєм, навіть байдужістю до того, що відбувається, рівно і без емоцій в голосі на обличчі та у жестах, однозначним, впевненим і холодним голосом вести спілкування. У моїх випадках це спрацьовувало. Маємо бути напоготові, адже люстрації ще не було, і уся гидота ще служить в органах, мало хто з них відрізняється інтелектом, мораллю чи освіченістю. Але якщо у посадовця якісь службові чи особисті неприємності, просто поганий настрій чи зуб болить зранку - не варто лити масла у вогонь. Хоча, як на мене, МВС всеїдно потрібно повністю розпустити. Сама структура та засади МВС є радянськими та глибоко криміналізованими. Це усвідомлювали всі країни колишнього Варшавського табору, і Грузія, коли реформували свої МВС. Так що до виборів та реальних реформ треба просто потерпіти і вижити. І не забувати про взаємовиручку. =)

Ну, слава Богу, що це питання піднято! Досвід усіх воєн довів, що рівень боєздатності та виживаємості будь-якого бійця на полі бою прямо залежить від пропорційності відношення: особиста підготовка=персональна екіпіровка. Недаремно американці служать весь термін з одним карабіном, незалежно від кількості переводів з підрозділу у підрозділ. Боєць досконало вивчає конкретну одиницю зброї і ідеально підганяє її під себе, а здає лише після звільнення. Зброя для солдата - це самий вірний товариш. Це дозволяє бійцю бути серйозним стрільцем. А ось до вашої уваги відео американочки, яка із захопленням розповідає про свій АК-74. Зверніть увагу на її АК. Про те і стаття, власне: www.youtube.com

Дякую за посилання. Інформативно.

Так. І що характерно - ніхто й не збирається це перевіряти. Стабільність в дії. =)

Апелювання автора зрозуміле. Однак Україну не можна порівнювати з Ізраїлем: різниця у величині території, чисельності населення, традиціях та принципах. Те саме щодо Швейцарії - чудовий задум і організація, але ми більші, нас більше, а у них все дуже компактно, ще й зручні для оборони гори навкруги. Наш народ історично вже вирішував проблему свого захисту посередництвом Січі, яка давала раду всім: і полякам, і татарам, туркам і москалям, але вона зазнала поразки від останніх, якраз тому, що гречкосії (яких більшість) не воювали. Яким би великим не було наше військо, воно не безмежне, а можливості Росії щодо гарматного м'яса безмежні. Доведено Пером І, Сталіном і Гітлером. Тому на мій погляд нам потрібна новітня Січ - супер професійна, супер сучасна, оптимальна за чисельністю армія, що не поступається своєю ефективністю армії США чи Британії, де би служили кращі з кращих, гідні з поміж самих гідних, а також постійно готова до мобілізації, вже озброєна і екіпірована (за швейцарським взірцем) резервна армія з числа відставників, що вже звільнились з військ (років скажімо до 50), і які проходять щорічні збори, плюс право для всіх адекватних громадян країни на вільне володіння та застосування для свого захисту та захисту Батьківщини бойовою вогнепальною та холодною зброєю. Думаю, що у сукупності це близько 3-4 мільйона боєздатних патріотів-головорізів. =) Хто ризикне нападати на країну з такою армією? Нам не варто робити загального призову, тим більше жінкам. Це не наша традиція. Жінки можуть служити за бажанням. Просто окрім самої армії потрібно ввести різні державні програми по цивільній обороні, створенню запасів, сховищ, відпрацьованих планів і т.д. для кожного регіону, населеного пункту та організації. В Японії, приміром, населення оповіщається про землетрус чи цунамі через мобільний зв'язок, а кожен громадянин має удома напоготові тривожний рюкзак виживання, а кожен колектив знає до автоматизму що робити, куди бігти, що брати. Тобто нам немає чого вигадувати, бо вже все вигадано і перевірено на практиці. Головне - це бажання влади взяти найкраще та впровадити це у життя.

Тільки масове озброєння громадян здатне швидко і порівняно дешево вирішити питання нац. безпеки в умовах інтервенції. У нашій ситуації потрібно обов'язково озброїти за рахунок держави всіх боєздатних відставників, яких зобов'язати виступити на захист держави при заг. мобілізації, а решті насел. дати дозвіл на купівлю у встановленому порядку і за низькими цінами будь-якої стрілецької зброї, у тому числі пістолетів, штурм. карабінів, пістол.-кулеметів та снайперських гвинтівок любого калібру. Схоже рішення свого часу прийняли патріоти Америки у війні за незалежність. Ще приклад: художній, але показовий, з к/ф. "Царство небесне" - Єрусалим покинули всі лицарі, які мали захищати місто від навали мусульман. Єдиний лицар, що залишився - син барона, Баліан, підняв на боротьбу все населення, яке могло тримати у руці меч та сам посвятив усіх у лицарі, і народ воював, як леви. Я до того, що всі, без винятку, люблять повагу до себе: і аристократ і пролетаріат. А довіра державою зброї своєму народові - це повага і довіра. Наш народ вже з лютого готовий до масового озброєння. Все інше - це профанація і саботаж.

Приємно, що техніка своя. Але втіхи небагато. Не бачу на броні засобів чи систем активного захисту - броню пропалить любий реактивний снаряд гранатомета. На скільки мені відомо, СВД пробиває броню бтр в декількох місцях, чи враховано це?

Замість того, щоб озброїти півтора мільйона українських відставників, вони плодять різнокаліберні спеціальні підрозділи, від яких не було толку до цього часу і не буде у майбутньому. Розпустили один підрозділ, а наплодили 10? Зберігаємо спокій і чистимо карабін.

Корисна інф. для цивільних. Але є одне але. Цікавлячись свого часу історіями про життя-буття козаків та нашого простого люду в часи козаччини (воєн з турками і кримцями, поляками та московитами) я дійшов висновку, що в разі офіційної інтервенції можливий і наступний варіант розвитку подій. Рос. війська в кожному селі та рай. центрі отримують пустелю: ні води, ні їжі, ні майна - все спалено, закопано, вивезено, а на стінах веселі привітання окупантам каліграфічним почерком. У більших за значенням містах ніхто не ховається, але окупанти отримують колоритні прокльони та смачні плювки мешканців, чисельні "подарунки" у вигляді неочікуваних снайперських пострілів, фугасів, "вовчих ям", закидування коктейлями "Молотова", викрадання бажаючих посцяти на самоті бійців, раптові виходи з ладу техніки та інше в такому дусі. А також повне ігнорування окупаційної влади та готовність померти в ім'я Вітчизни від малого (малої) до старого (старої) із зневагою до ворога у погляді та усмішкою на устах, бо ніхто не хоче жити рабом, обираючи смерть ярму. Я про це пишу без пафосу, оскільки такі випадки дій наших предків є історично зафіксованими фактами. Щоправда є і випадки просто оглушливої за цинічністю та підлістю зради. Як же без них? Це також наша національна традиція. Тому пропоную не слухати балачки про толерантність: зрадники, саботажники і панікери у війну знищуються на місці і по факту трибуналом. Україна - не маленькі Боснія чи Хорватія, і не далека від цивілізації Сирія, ми - найбільша європейська країна, тому апокаліпсис може бути у нашому випадку набагато страшнішим, з світовими наслідками. Тому порядок, я думаю, такий: тренуватись і запасатись.