Мирне населення (чи "тупі вівці" за вашою термінологією) свідомо або несвідомо підтримує методи більш ефективнішого виживання, ніж володіння зброєю або єдиноборствами.
І це — відсутність зброї і спротиву взагалі. Парадоксально, але люди без зброї і навиків самозахисту мають більші шанси не попасти в критичну ситуацію. А якщо вже "вляпались" — просто віддають усі свої матеріальні цінності (включно з трусами), зберігши життя і хоча б частину здоров’я.
Якщо я знаю, що в мене нема зброї і я не "джекі чан": 1) я значно більш зосереджений на власній безпеці (слідкую за перехожими, не ходжу по підворітнях), 2) не ношу зі собою тих речей, які шкода втратити, 3) ні на секунду не сумніваюся, готовий віддати усі цінності в критичній ситуації задля збереження свого здоров’я.
Усі майстри-учителі східних єдиноборств в один голос говорять, що відпір і калічення інших людей, це зовсім крайній засіб. Маєте шанс — утікайте. Якщо втечете, знайдете себе і зрозумієте, що поступили правильно.
Дивно, але усе це збігається і з християнськими цінностями: підстав іншу щоку (а не око за око), і ліпше живий пес, ніж мертвий лев.
Звісно, дуже важко пережити власне приниження і приниження близьких людей. Але такі речі, як примирення і прощення допомагають рости внутрішньо. Скажіть будь ласка, як потім жити з тим, що ви вбили людину? Так, якогось придурка, гопніка, наріка чи алкаша. Але за його агресією неодмінно стояло важке дитинство, нереалізованість в житті, якісь інші проблеми. Дивіться трохи глибше, ніж на ситуацію агресії. Як би низько людина не опустилася, вона завжди має шанс піднятися і йти далі. Куля в лоб — і ви забираєте шанс у цієї людини. Ви хочете жити з цим?
Ну приймуть закони, не будуть садити за вбивство при самозахисті. Але ж ви вбили людину!
Повторююся, ви хочете жити з цим? Я — ні. Мені простіше перебороти власну гордість, і помолитися за те, щоб ця людина, яка перебуває в темряві, знайшла свій шлях.
Про право на зброю. Посібник для тупих овець
@ТупийБаран:
Мирне населення (чи "тупі вівці" за вашою термінологією) свідомо або несвідомо підтримує методи більш ефективнішого виживання, ніж володіння зброєю або єдиноборствами.
І це — відсутність зброї і спротиву взагалі. Парадоксально, але люди без зброї і навиків самозахисту мають більші шанси не попасти в критичну ситуацію. А якщо вже "вляпались" — просто віддають усі свої матеріальні цінності (включно з трусами), зберігши життя і хоча б частину здоров’я.
Якщо я знаю, що в мене нема зброї і я не "джекі чан": 1) я значно більш зосереджений на власній безпеці (слідкую за перехожими, не ходжу по підворітнях), 2) не ношу зі собою тих речей, які шкода втратити, 3) ні на секунду не сумніваюся, готовий віддати усі цінності в критичній ситуації задля збереження свого здоров’я.
Усі майстри-учителі східних єдиноборств в один голос говорять, що відпір і калічення інших людей, це зовсім крайній засіб. Маєте шанс — утікайте. Якщо втечете, знайдете себе і зрозумієте, що поступили правильно.
Дивно, але усе це збігається і з християнськими цінностями: підстав іншу щоку (а не око за око), і ліпше живий пес, ніж мертвий лев.
Звісно, дуже важко пережити власне приниження і приниження близьких людей. Але такі речі, як примирення і прощення допомагають рости внутрішньо. Скажіть будь ласка, як потім жити з тим, що ви вбили людину? Так, якогось придурка, гопніка, наріка чи алкаша. Але за його агресією неодмінно стояло важке дитинство, нереалізованість в житті, якісь інші проблеми. Дивіться трохи глибше, ніж на ситуацію агресії. Як би низько людина не опустилася, вона завжди має шанс піднятися і йти далі. Куля в лоб — і ви забираєте шанс у цієї людини. Ви хочете жити з цим?
Ну приймуть закони, не будуть садити за вбивство при самозахисті. Але ж ви вбили людину!
Повторююся, ви хочете жити з цим? Я — ні. Мені простіше перебороти власну гордість, і помолитися за те, щоб ця людина, яка перебуває в темряві, знайшла свій шлях.