Каламутні води ринку зброї в Україні

Конституція України

«Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави – захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань».
Стаття 27 Конституції України

Начебто все зрозуміло: за Конституцією, твоє життя має захищати держава; а якщо, наприклад, раптом держави поруч не виявиться, то ти сам теж можеш захистити як своє життя й здоров'я, так життя і здоров'я інших людей.

Дуже добре написано.

Проте який реальний шлях може обрати жертва, на яку здійснюється фізичний напад, для захисту свого життя – коли така загроза надходить від озброєного розбійника, хулігана, фізично сильнішого насильника або групи осіб? А який ефективний спосіб реалізації задекларованого Конституцією права на захист життя і здоров'я – у разі такого нападу на вулиці, в під'їзді, підворітті?

При уважному дослідженні законодавства України виявляється, що зіткнувшись віч-на-віч з озброєним розбійником, добропорядний і законослухняний громадянин, як правило, протистояти йому не може абсолютно. Адже жертва практично завжди не має при собі ефективного засобу самооборони, здатного вирівняти її шанси в протистоянні з озброєним правопорушником.

"Господь створив людей різними, а полковник Кольт зробив їх рівними". За легендою, саме ця фраза вибита на надгробку видатного зброяра. І хоча знаючі люди кажуть, що насправді такого напису немає, проте цей факт не позбавляє фразу своєї актуальності.

У переважній більшості добропорядні громадяни України не можуть придбати пістолет, який обліковано уповноваженими структурами, і ефективно використовувати його для захисту свого життя і здоров'я. Це наперед ставить їх у нерівне становище зі злочинцями та фактично свідчить про те, що держава більше турбується про життя і здоров'я особи, яка вчиняє злочинний замах на Ваше життя і здоров'я, ніж безпосередньо опікується Вашим життям.

З метою реального наповнення декларативної по суті 27-ї статті Конституції на розгляд президента 29 серпня 2015 року було подано гучну петицію. У ній пропонувалося внести зміни до цієї статті, доповнивши її положеннями про право громадян України на вільне володіння вогнепальною зброєю, включаючи короткоствольну нарізну, для захисту свого життя і здоров'я, житла і власності, життя і здоров'я інших людей.

Петицію підписали понад 36.000 громадян за дуже короткий термін – тобто вона майже одномоментно набрала потрібну для її розгляду кількість голосів громадян.

Однак, реакція президента України, країни, що воює, на законодавчі ініціативи, метою яких, крім іншого, було і законодавче врегулювання обігу зброї в Україні, – була, м'яко кажучи, не зовсім такою, як очікувалося.

Петро Олексійович не знайшов нічого кращого, як ініціювати засідання робочої групи Конституційної комісії з питань прав, свобод і обов'язків людини, де з самого початку пропозиції, викладені в петиції, банально забалакували – і таки здається, що забалакали.

На сьогодні результат від роботи цієї комісії майже нульовий.

Слід зазначити, що президент Порошенко все-таки опублікував своє ставлення до даного питання (правда – негативне), заявивши, що він "безумовно не підтримує тих, хто хоче ходити по вулицях з автоматичною зброєю, таким чином дестабілізуючи ситуацію в суспільстві".

Однак вказана петиція якраз і мала своєю метою, окрім іншого, – спонукати владу до врегулювання питання обігу вогнепальної зброї в Україні. Щоб люди з автоматичною зброєю на вулиці були поза законом і несли передбачену законом відповідальність.

Адже наразі в Україні є легальною будь-яка вогнепальна зброя.

Така позиція глави держави могла бути сформована на базі якогось незрозумілого та маніпулятивного опитування, відповідно до якого, нібито більше ніж 80% українців виступають проти вільного володіння і носіння вогнепальної зброї.

При цьому варто відзначити, що будучі власником нагородного пістолета, Петро Олексійович не вважав за можливе підтримати згадану вище громадянську ініціативу щодо врегулювання обігу зброї в країні та закріплення в Конституції права інших громадян на збройний захист. Цим він фактично позбавив "не нагороджених" можливості вільно володіти дієвим і ефективним засобом захисту свого життя і здоров'я.

Дещо дискримінаційний підхід, чи не так?

Довідка: громадяни Естонії, Латвії, Литви, Швейцарії, Чехії, Німеччини, Молдови мають право бути легальними власниками дієвого інструменту самооборони – короткоствольної нарізної вогнепальної зброї, що істотно збільшує їх можливості щодо захисту свого життя, здоров'я і життя і здоров'я своїх близьких або інших осіб, яким загрожує небезпека.

Далі пропонуємо подивитися на цифри, надані Національною поліцією України на запит автора публікації.

Так ось, станом на 22 листопада 2016 року на обліку в Національній поліції зареєстровано 760.644 одиниці гладкоствольної мисливської, 143.370 одиниці нарізної мисливської зброї, а також 4708 одиниць нагородної зброї (хоча, як нам здається, кількість "нагородної зброї" в Україні істотно більше).

До речі, як вам такий примірник "мисливської" вогнепальної зброї – McMillan TAC-50 A1-R2 кал. 50 BMG, який пропонується до продажу в зброярських магазинах України та який може бути придбаний громадянином України відповідно до існуючої процедури?

Вдумайтеся, тільки облікованої мисливської зброї в країні зареєстровано 904.014 одиниць. Майже мільйон стволів. І це в країні з 40-мільйонним населенням. Такою кількістю зброї можна кілька разів озброїти армію України.

Крім цього, зброєю, зокрема короткоствольною нарізною, володіють співробітники правоохоронних органів, державної служби охорони, судді, прокурори, а також представники кримінального світу.

Але найцікавіше криється не в мисливській зброї, а в тому, проти чого фактично виступив Президент України – проти права громадян на вільне володіння вогнепальною зброєю, включаючи зброю самооборони.

Короткоствольна нарізна зброя, насправді, активно "реалізується" в Україні – але не для всіх. Тільки для наближених і обраних через суб'єктивний механізм відомчого нагородження певних осіб. Причому особи, найчастіше не мають ніякого відношення до відомства, яке нагороджує.

Так, в Україні станом на листопад 2016 року видано близько 4.708 одиниць нагородної зброї.

Наприклад, Олег Гладковський, отримав австрійський пістолет "Глок 19", підприємець Олег Калашников – Вальтер ПП. Дружина міністра інформаційної політики, ведуча "5-го каналу" Яна Конотоп отримала пістолет ПСМ. Т.в.о. керівника Держуправління Іван Куцик в 2015-му році отримав штурмову гвинтівку ФОРТ-224. Депутати Іван Винник та Віктор Кривенко були обдаровані пістолетами Макарова. Народний депутат Пашинський Сергій Володимирович не розлучається з "Глоком" і навіть застосував його нібито для самооборони.

Фактично маємо ситуацію, коли направо і наліво керівниками силових структур на власний розсуд роздаються штурмові гвинтівки Форт, пістолети ТТ, Глок, ПМ, Форт, Кольт, Наган, Стечкін.

Жодним чином не ставимо під сумнів те, що співвітчизники, які отримали вказану зброю, є гідними людьми, і деякі з них реально заслужили на таку нагороду. Але питання в тому, чому інші добропорядні громадяни України піддаються дискримінації.

Ситуація, що склалася за фактом, є прямим порушенням статті 24 Конституції, якою заборонено будь-яку дискримінацію за будь-якими ознаками. Адже сьогодні громадянин України, навіть якщо він багато років є дисциплінованим власником довгоствольної нарізної або гладкоствольної мисливської зброї, позбавлений права володіти короткоствольною нарізною зброєю.

Це істотно обмежує його право на захист свого життя і здоров'я в разі протиправного посягання – тобто реалізації права, гарантованого ст. 27 Конституції України.

Виникає обґрунтоване питання: чому одним, фактично довільно, можна мати короткоствольну нарізну зброю – а іншим за те ж саме загрожує кримінальна відповідальність за статтею 263 Кримінального кодексу? Чому діє дискримінаційний підхід в реалізації права на зброю? Чому не діє 24-та стаття Основного закону, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і свободи, та є рівними перед законом?

Відповідь на ці питання єдина:

Держава та її представники-чиновники не довіряють своїм громадянам і зневажають їх основоположні права.

* * *

Окремо, у контексті освітлюваних в публікації питань, варто звернути увагу на якість національного законодавства України у частині регулювання обігу зброї.

Як вже згадувалося, у КК є стаття 263, яка встановлює кримінальну відповідальність за носіння, зберігання, придбання, передачу чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів до неї, вибухових речовин або вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу.

За логікою законодавця, дана стаття визначає міру відповідальності за операції з об'єктами цивільних прав, які обмежені в цивільному обороті, і для операцій, з якими необхідно отримати дозвіл, передбачений законом. З одного боку, усе начебто логічно. Однак з іншого – в Україні тільки в 2014-2015 роках за вказаною вище статтею було притягнуто до кримінальної відповідальності близько шести з половиною тисяч чоловік.

Існує декілька "але", які ставлять під сумнів законність винесених за статтею 263 КК України обвинувальних вироків за операції зі зброєю.

Вони полягають в тому, що кримінальна відповідальність настає лише в тому випадку, якщо носіння, зберігання, придбання, передача чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів до неї, вибухових речовин або вибухових пристроїв – здійснюється без передбаченого законом дозволу.

Однак в Україні немає закону, який передбачає видачу подібних дозволів, або встановлює обов'язок громадян отримувати їх в органах влади.

І не треба посилатися на Кримінальний кодекс. Даний нормативний акт не встановлює обов'язку отримувати дозвіл на операції зі зброєю, а лише встановлює відповідальність за операції без дозволу – тобто, фактично встановлює санкцію за невиконання громадянином визначеного законом обов'язку.

Законом (стаття 178 Цивільного кодексу) визначено, що види об'єктів цивільних прав, вилучених з цивільного обороту, або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом, встановлюються виключно законом.

За Конституцією, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством – стаття 19. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, передбаченому законом – стаття 41. При цьому, виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина, правовий режим власності – стаття 92.

Таким чином, з Конституції випливає, що правовий режим власності має визначатися законом. Аналогічна ситуація і з законом, який повинен встановлювати для громадянина обов'язок отримувати дозвіл на операції з вогнепальною зброєю і вилучати з цивільного обороту або обмежувати в ньому вогнепальну зброю.

Слід зазначити, що Цивільний кодекс визначає правовий режим власності. Так, зокрема, стаття 319 визначає, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При цьому, діяльність власника може бути обмежена чи припинена лише у випадках і в порядку встановленому законом.

Таким чином, згідно з установленим законом режимом власності на вогнепальну зброю, його власник має право на свій розсуд нею розпоряджатися, купувати або відчужувати відповідно до загальних норм Цивільного кодексу, які встановлюють порядок придбання або відчуження будь-яких об'єктів цивільних прав, за винятком тих, які вилучені з цивільного обороту (повна заборона) або обмежені в цивільному обігу (обіг за дозволом).

Повторимося, в Україні немає закону, який вилучає зброю, в тому числі короткоствольну нарізну, з цивільного обігу або обмежує її в обігу.

Резюмуємо: вогнепальна зброя, включаючи автомати та короткоствольну нарізну вогнепальну зброю – не є об'єктом цивільних прав, які обмежені в цивільному обігу чи вилучені з нього, оскільки в Україні немає відповідного закону.

Також жодним законом України не передбачено обов'язок громадянина отримувати будь-які дозволи на носіння, зберігання, придбання, передачу чи збут вогнепальної зброї.

Якщо законом не передбачено отримання таких дозволів, то на яких правових підставах тільки за два роки – 2014-2015 – до кримінальної відповідальності за першою частиною с263-ї статті Кримінального кодексу було притягнуто понад 6 тисяч осіб?!..

Фактично, виходячи з наявної логіки правоохоронних органів і судової системи, усіх власників нагородної вогнепальної зброї, які носять, зберігають, а деякі навіть і використовують її (стріляють у своїх виборців) без передбаченого на вчинення таких дій законом дозволу – теж необхідно притягати до кримінальної відповідальності.

Але чомусь цього не відбувається.

* * *

У Верховній Раді вже третій рік як пилиться проект закону "Про цивільну зброю і боєприпаси" №1135-1, який був підготовлений з метою законодавчого врегулювання в Україні цивільного обігу вогнепальної зброї, у тому числі й нагородної.

Проте внаслідок бездіяльності законодавців даний закон не прийнятий. І невідомо, чи буде прийнятий в найближчому майбутньому.

...А тим часом, громадяни України, за винятком невеликого кола обраних можновладцями власників нагородної зброї, продовжують залишатися практично беззахисними перед свавіллям вуличних бандитів.

Автор: Володимир Єфименко