Домедична допомога: як її надавати правильно

Домедична допомога: як її надавати правильно

У даній статті йдеться про правові аспекти надання/ненадання допомоги постраждалим на місці події особами, що не мають медичної освіти, але мають практичні навички надання домедичної допомоги чи є фахівцями з тактичної медицини.

Право чи обов’язок?

Розпочнемо з того, що тобі як громадянину дозволено робити все, що прямо не заборонено законом згідно ч.1 ст. 19 Конституції України.

З усієї кількості громадян є категорії осіб для яких надання першої медичної допомоги є їхнім безпосереднім обов'язком, а не правом. Зокрема це медичні працівники (лікарі і фармацевти) посадові особи поліції, рятувальники, окремі службові особи оздоровчо-розважальних установ, організацій, підприємств, трудових колективів, водії автомобілів, бортпровідники, викладачі і ще цілий ряд інших хороших професій...

Держава в особі регулятивних органів розробляє для таких осіб певні програми навчання, порядки дій при різних ситуаціях, виділяючи на це бюджетні кошти. Подивитися на такі протоколи можна за посиланням. Як логічний наслідок, для таких осіб невиконання їхніх службових обов'язків щодо надання першої медичної допомоги призведе до відповідальності, зокрема кримінальної, міра якої буде залежати від ступеню суспільно-шкідливих наслідків, які настали.

Якщо ж ти не належиш до жодної з таких категорій осіб, то надання першої медичної допомоги є твоїм правом, а не обов'язком. Однак, якщо ти сумлінний легіонер, що осягнув практику і теорію такмеду і домеду, знаєш порядок дій в протоколах, носиш із собою аптечку, і якось раз опинився на місці події, де є постраждалий у невідкладному стані (а «невідкладний стан, згідно п.7), ч.1, ст. 1 ЗУ "Про екстрену медичну допомогу" це - раптове погіршення фізичного або психічного здоров’я, яке становить пряму та невідворотну загрозу життю та здоров’ю людини або оточуючих її людей і виникає внаслідок хвороби, травми, отруєння або інших внутрішніх чи зовнішніх причин), то…

Що таке необхідна допомога

ЗУ "Про екстрену медичну допомогу", а саме ст.3 говорить нам, що громадяни які виявили особу у невідкладному стані зобов'язані у випадку, якщо сам постраждалий не може особисто викликати «швидку», і у випадку, якщо на місці події немає медичного працівника:

1. Викликати «швидку»

2. При можливості надати необхідну допомогу зокрема шляхом перевезення постраждалого до відділення «швидкої допомоги».

Вважаємо, що твої навички і сертифікати, а також наявність із собою аптечки дають тобі оцю "можливість надати НЕОБХІДНУ допомогу постраждалому".

Уже в цьому випадку ч.1 ст.15 цього ж закону встановлює відповідальність за ненадання без поважних причин на місці події НЕОБХІДНОЇ МЕДИЧНОЇ допомоги або за необґрунтовану відмову в її наданні.

Шукаємо, що ж то таке "необхідна (медична) допомога".

Перше, що кидається в очі, що цей же закон в ст. 8 зобов'язує диспетчерську службу "швидкої" під час того, як ти здійснив їх виклик (як тебе зобов'язав закон), повідомити тобі про вид допомоги, необхідний для усунення негативних наслідків невідкладного стану здоров'я у постраждалого. Тобто фактично саме диспетчер повідомляє тобі, які заходи необхідної допомоги ти маєш здійснити. Саме в цей момент доречно буде повідомити диспетчеру, що у тебе є з собою аптечка, джгут, і що ти маєш певні навички у цій сфері.

Зауважимо ще такий момент: "надання домедичної допомоги" - згідно свого визначення в п.4) ст.1 ЗУ "Про екстрену медичну допомогу" - не стосується пересічних громадян, оскільки надається особами, що за своїми службовими обов'язками зобов'язанні володіти навичками та надавати таку допомогу. Тобто пересічні легіонери не можуть надавати постраждалому «домедичну допомогу», бо не є оцими «спеціально навченими службовими особами». Наша справа – надати постраждалому саме НЕОБХІДНУ МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ.

Обсяг необхідної допомоги

Щодо обсягів цієї «необхідної медичної допомоги» законодавство України нам люб’язно не роз’яснює перелік дій, що відносяться до цього поняття окрім вказівок диспетчера «швидкої». Наразі визначення є лише в якомусь наказі прикордонників щодо підстав застосування ними спецзасобів (Адміністрація Державної прикордонної служби, Наказ "Про затвердження Інструкції про застосування зброї, бойової техніки, озброєння кораблів (катерів), літаків і вертольотів Державної прикордонної служби України, спеціальних засобів та заходів фізичного впливу під час охорони державного кордону та виключної (морської) економічної зони України" від 21.10.2003 N 200) та в якійсь постанові Нацбанку (Національний банк, Постанова "Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України" від 17.08.2011 N 288) і фактично обсяг необхідної допомоги складається з: а) виклику швидкої; б) зупинці кровотечі; в) транспортуванні постраждалого за необхідністю до мед. закладу швидкої допомоги.

Чи потрібна згода потерпілого

Зазвичай, актуальним є питання про отримання перед початком надання допомоги усної згоди від потерпілого (чи його законних представників), що має убезпечити від юридичної відповідальності в подальшому. Насправді ж, згода на медичне втручання вимагається на підставі ст. 43 «Основ законодавства України про охорону здоров'я» при застосуванні методів діагностики, профілактики і лікування (яке ми, як пересічні громадяни не здійснюємо).

Згода НЕ вимагається у разі наявності ознак прямої загрози життю пацієнта і за умови неможливості її отримання від нього самого чи його законних представників.

Невідкладний стан людини і є ознакою прямої загрози життю. Тому можна вважати, що в таких обставинах згоду отримувати не обов'язково. Але для підстрахування, якщо особа або її законний представник у свідомості, то отримання згоди зайвим не буде. Хоча з іншого боку "медичним втручанням" ми не займаємося, а надаємо лише "необхідну допомогу". Імовірно, що така допомога не є "медичною" за своєю суттю.

Таким чином запам’ятайте, що навіть з корочкою МО, навичками і аптечками ми є просто особами, що "МАЮТЬ МОЖЛИВІСТЬ НАДАТИ НЕОБХІДНУ ДОПОМОГУ ОСОБАМ ЩО ЗНАХОДЯТЬСЯ У НЕВІДКЛАДНИХ СТАНАХ". Саме з цього і можна виходити.

Відповідальність за бездіяльність

За найрадикальніші випадки бездіяльності передбачена кримінальна відповідальність за ст. 136 ККУ- ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані.

Тут ключове те, що наша обізнаність і аптечка включають нас до категорії осіб, що мають МОЖЛИВІСТЬ надавати необхідну допомогу, і значить за законом ми зобов'язані це робити, а якщо не робимо цього без поважних причин, то будемо відповідати по кримінальному кодексу. На практиці ж найпопулярнішими випадками судової практики є притягнення за цією статтею водіїв, які не допомогли постраждалим в ДТП і притягнення осіб, які знехтували своєю можливістю викликати людині «швидку» з якихось незрозумілих причин. Судових рішень щодо осіб, які дійсно не мали можливості надати необхідну допомогу (не мали телефонів, не мали аптечок, не мали навичок із зупинки кровотечі) наразі відшукати не вдалося.

Тож в ідеалі, ти, як побачив людину у невідкладному стані, дзвониш 103, про все розповідаєш (дихає, не дихає, кров, те, се), кажеш якими навичками володієш, кажеш, що є аптечка з собою, питаєш що робити далі і робиш те що кажуть. Все. А ще краще розпочати все з криків: чи є медпрацівники? Чи є особи, що зобов'язані за службовими обов'язками надавати допомогу? А тоді вже телефонувати у швидку і приступати до рятування самому.

Відповідальність за … допомогу

Якщо ж розглядати зворотну ситуацію, якщо ви надавали необхідну допомогу, і «трішки перестаралися» (але обійшлося без прямого масажу серця), будьте готові відповідати по факту завданої вашою допомогою шкоди. Наявність/відсутність у вас згоди постраждалого – буде мати значення лише в ракурсі з’ясування насильницького чи ненасильницького характеру нанесення тілесних ушкоджень постраждалому. Погодьтеся, навіть якщо хтось не проти, щоб ви йому відірвали вуха, чи зламали ніс – це не означає, що до вас у правоохоронних органів жодних питань не буде.

Добра ж новина полягає в тому, що у випадку «перевищення меж необхідної допомоги» (затампонували рану, вставили дихальну трубку, наклали шину, навіть зробили конікотомію, або ввели декомпресійну голку) – гарний адвокат завжди зможе довести наявність обставин, які звільняють від кримінальної відповідальності в цьому випадку, а саме стану крайньої необхідності (ст. 39 Кримінального кодексу України) або так званого діяння, пов’язаного із ризиком (ст. 42 Кримінального кодексу України) Тобто, що ваші дії - це вимушене заподіяння шкоди здоров’ю людини з метою усунення загрозливої небезпеки життю, якщо вона в даній ситуації не могла бути усунена іншими засобами і якщо заподіяна шкода здоров’ю є рівнозначною або менш значною, ніж шкода життю, що була відвернена (інтерпретація ст. 39 ККУ), або ж ваша дія (чи бездіяльність), яка заподіяла шкоду здоров’ю потерпілого, була вчинена в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети (збереження життя потерпілого, або великої кількості життів).

Ризик визнається виправданим, якщо мету, що була поставлена, не можна було досягти в даній ситуації дією (бездіяльністю), не поєднаною з ризиком, і особа, яка допустила ризик, обґрунтовано розраховувала, що вжиті нею заходи є достатніми для відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам (інтерпретація ст. 42 ККУ), тобто навіть якщо ви намагалися врятувати людину, але не змогли, все одно грамотні дії по юридичному захисту унеможливлять притягнення вас до відповідальності.

Це життя, і, як ми знаємо, воно бентежне...

Автор: Марія Кушнір