Георгій Учайкін: Війна вже давно на вулицях наших міст

| Легалізація КНЗ, Законодавство | Автор: Web admin

Георгій Учайкін наполягає на ухваленні закону, який би врегулював обіг зброї серед населення (Віталій Носач, РБК-Україна)Георгій Учайкін наполягає на ухваленні закону, який би врегулював обіг зброї серед населення (Віталій Носач, РБК-Україна)

Питання законодавчого врегулювання обігу зброї серед цивільного населення щоразу постає перед новою владою. В Україні досі не існує закону, який би регулював відносини між власниками зброї та державою. Навіть стаття Кримінального кодексу, яка говорить про покарання за неправомірне зберігання чи збут зброї, посилається на закон, якого фізично не існує.

Його опоненти вважають, що після ухвалення закону, який передбачатиме володіння зброєю для самозахисту, українські міста поринуть у кривавий хаос. У той час як прихильники наполягають, що закон суттєво зменшить рівень злочинності та чорний ринок зброї. Скільки в Україні "нелегальної" зброї та як побороти "незаконний" попит – в інтерв’ю РБК-Україна розповів голова Української асоціації власників зброї Георгій Учайкін.

Законопроект "Про цивільну зброю та боєприпаси" лежить в Раді з кінця 2014 року. Наразі він застряг у профільному комітеті Андрія Кожем'якіна. Ви розумієте чому процес блокується?

Якщо переглянути склад комітету із законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, можна переконатися, що більшість з них – "колишні" працівники правоохоронних органів. Не буду звинувачувати персонально Кожем’якіна чи членів комітету в якомусь саботажі, але цей фактор також варто враховувати. Вони тісно пов'язані корпоративною етикою, якщо це можна так назвати.

В свою чергу МВС, якому за логікою бракує в роботі такого закону, зайняло зручну для себе позицію: ми тут ніби ні до чого, парламент ухвалить закон – ми будемо виконувати. Всім зрозуміло, що це такий собі пінг-понг, але поки його здолати не вдається. Дехто може сказати – не вистачає політичної волі, але насправді мова йде не про політичну волю і навіть не про зброю, а про гроші і контроль.

Натомість ми трактуємо ситуацію що склалася, як грубе порушення Конституції України, зокрема ст. 68, яка зазначає, що громадяни України мають суворо дотримуватись Конституції і законів України. В ній жодного слова не сказано про те, що українцям слід виконувати внутрішні відомчі нормативні акти, якими сьогодні регулюється обіг зброї серед населення.

Відповідно, має бути саме закон, який врешті-решт дозволить встановити порядок з обігом зброї. Вже не кажучи про те, що цей закон покликаний рятувати життя наших співгромадян.

Ви апелюєте до статті Конституції, що зазначає про право на захист власного здоров’я і життя...

Саме так. За Конституцією ми маємо право захищати своє життя та життя оточуючих, проте постає питання: в який спосіб це має відбуватися? 21 сторіччя, шалений обіг незареєстрованої зброї, в країні війна, але  ніхто не хоче визначити які можуть використовуватись засоби самозахисту. Конституція однозначно каже: потрібен закон. Так де закон?

Ви зверталися до профільного комітету із питанням: чому затягується ухвалення закону?

Дивіться, для того, щоб комітет почав робити хоч якісь рухи навколо законопроекту – потрібна експертиза Головного науково-експертного управління ВРУ. Експертиза саме нашого законопроекту тривала кілька років. Потім, коли її зробили, вона десь зникла на тиждень і за цей час змінився висновок експерта. Потім у комітету є свій графік і в нього ще теж треба примудритися потрапити.

Ну і ми ж наполягаємо на тому, щоб засідання комітету відбулося за участі авторів законопроекту, представників академічної спільноти, ЗМІ тощо. Щоб предметно поговорити – факти, статистика, аргументи, контраргументи, а не обмежитись типовим "зброя не на часі". Зрозуміло, що це їм не потрібно.

За великим рахунком, з ухваленням закону "Про зброю" ми спізнилися на 28 років. Цей закон треба було ухвалювати ще на початку незалежності. Молдова, Латвія, Литва, Естонія ухвалили такі закони ще у 1994 році, а ми і досі пасемо задніх.

Всі розуміють і відчувають на собі, що правоохоронна система не виконує покладених на неї функцій. Рівень довіри нижче плінтусу, ніхто не почуває себе у безпеці, проте вони і досі, користуючись своїм впливом, фактично унеможливлюють ухвалення закону.

Нещодавно ми проводили паралель між кількістю загиблих і поранених в зоні військових дій і поза нею. Так ось там за п’ять років менше втрат, ніж на іншій, нібито "мирній" частині України за один рік. Війна вже давно на вулицях наших міст. Стріляють щодня і скрізь. Проте коли починаємо питати з якої зброї був вчинений той чи інший злочин, то обов'язково з'ясовуємо, що зброя не зареєстрована.

Чи не логічніше з цієї точки зору боротися за реформу правоохоронних структур, а не за доступ до зброї?

А це абсолютно не пов’язані речі. Як ти їх не реформуй, але до кожного громадянина поліцейського не приставиш. І врешті-решт, мова ж не про зброю, а про законодавчо врегульоване право на збройний захист.

Людина повинна мати можливість захищати себе саме тієї миті, коли виникла небезпека, а не чекати на прибуття поліції. У більшості випадків ніхто і подзвонити в поліцію не встигне, бо не дадуть, а навіть якщо і встигне, то приїдуть вони вже потім, коли буде запізно.

Ви тільки подивіться, як вони імітують бурхливу боротьбу із "незаконним" обігом зброї. Протягом року вилучають дві-три тисячі одиниць, а всі експерти кажуть, що в Україні від 4 до 5 мільйонів одиниць гуляє. Тобто такими темпами вони збираються її тисячу років вилучати? Так і це ще не все – дві тисячі вилучили, а 200 тисяч заїхало. І на це все шоу, перепрошую, виділяються мільярди гривень з кишень платників податків.

Треба називати речі своїми іменами – так звана боротьба із "незаконним" обігом зброї вже давно перетворилася на бізнес-процес. Населення, яке потребує зброї самозахисту, формує попит, попит формує пропозицію, а ті, хто мають з цим явищем боротися, отримують фінансування. Крапка.

І ключовим елементом цього бізнес-процесу є попит. Як тільки з'являється закон, який дозволяє людям після відповідних процедур придбати зброю офіційно, все починає стабілізуватись. Саме таким шляхом йдуть всі країни, проте дехто в Україні вперто це намагається не визнавати.

Але це лише верхівка айсбергу, бо навіть у законодавстві існує купа шпарин, які залежать від зброярського закону. Наприклад, ситуація із Кримінальним кодексом.

Стаття 263 ККУ – незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами. Носіння, зберігання, придбання, передача чи збут вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу караються ув'язненням на певний термін.

Питання: без передбаченого яким законом дозволу? Хто може назвати його реквізити, дату прийняття і підпису президентом? Пригадуєте, на початку нашої розмови я згадував статтю 68 Конституції України за якою ми маємо дотримуватись Конституції і законів України? Виходить правова колізія. Стаття посилається на конкретний закон, який повинен був бути давно ухвалений, але його немає.

Георгій Учайкін: Георгій Учайкін: "Має бути саме закон, який врешті-решт дозволить встановити порядок з обігом зброї". (Віталій Носач, РБК-Україна)

За такою логікою людина не може бути притягнута до відповідальності за цією статтею?

Десятки обвинувальних вироків повертаються суддями прокурорам, бо не містять посилання на закон. Минулого року було понад десять вироків, де 263 стаття просто не застосовувалася.

В Чернівцях був кричущий випадок: факт здирництва, стрілянина, важкі поранення – людина отримала десять років ув'язнення, проте 263 стаття не застосовувалася. Бо немає закону – немає відповідальності. Сьома стаття Конвенції прав людини каже, що людина не може бути покарана, якщо немає закону, який вона порушила.

Проте існують обвинувальні вироки за цією статтею. Чи мають право засуджені звертатися до ЄСПЛ?

В період 2007-2017 років було винесено 52 011 вироків за 263 статтею. Фактично це просто питання часу, коли вони всі можуть опинитися у ЄСПЛ. Тоді ми, як платники податків, будемо виплачувати їм компенсації лише за те, що не існувало закону.

Давайте ухвалимо закон, відповідально підійдемо до підготовки майбутнього власника зброї, а за необхідності будемо притягати до відповідальності, але на законних підставах.

Ви згадали про масштабний ринок чорної зброї, який існує в Україні. Звідки вона береться?

Певна частина знаходилася на руках у населення ще з Другої світової. По Україні війна добряче пройшла - спочатку в один бік, потім в інший. Зброї багато було, а люди у нас хазяйновиті: якщо можна зброю сховати, то вони ховають. Але найцікавіше розпочалося, коли Україна отримала незалежність.

Союз розвалився фактично за лічені тижні і  розпочався справжній цирк. В Україні був розташований мільйонний контингент збройних сил СРСР, на кожного була передбачена стрілецька зброя, запаси для мобілізації резерву та на додаток те, що вивезли з країн Європи, коли виходили звідти війська.

Майже нічого за Урал не тягнули, все залишали тут, бо Україна вважалася форпостом. Ось так і вийшло: зброя тут, а документи в Москві. Виникла "нєучтьонка", а в умовах хаосу цим скористалися дуже багато спритних "бізнесменів".

Зброю з України на продаж вивозили ешелонами. Безумовно, не все продавали назовні, щось залишилося на внутрішньому ринку. Напевно і сьогодні, якщо перевірити на складах всі ящики з автоматами Калашникова, то можна в кожному не дорахуватися кількох одиниць. Хоча зі складами окрема історія, враховуючи їх постійне знищення.

Дуже багато переробленої зброї зі стартових пістолетів. Їх позавозили сюди сотні тисяч. Більшість з них намагалися переробити в травматичні і навіть бойові. Зрозуміло, що ресурс ствола не витримає тисячі пострілів, але десять він може витримати. Це також зброя, від цього нікуди не дінешся.

Потім події на Сході суттєво поповнили ринок. Сьогодні це стан фактично бізнес-процесу. Там можна купити дешевше, тут продати дорожче.

Тобто, купити зброю зараз не важко?

А що важко зараз купити? Якщо ви матимете на меті придбати наркотичні речовини, то знайдете на будь-якому паркані адресу в інтернеті. Ви думаєте, що зі зброєю набагато складніше? Існують сайти з доступом через Tor і Darknet. Взагалі немає проблем, було би бажання і гроші. Вітчизняні пристрої дешевші, але примудряються завозити і новітні зразки пістолетів з-за кордону для "заможних клієнтів".

Пересічний українець може це собі дозволити?

З фінансової точки зору – запросто. Причому тенденція останніх років, що законослухняні громадяни, які не мають кримінального минулого та планів, купують собі зброю так щоб було.

Логіка проста: нехай я буду погано сидіти у суді, ніж добре лежати у морзі. Це виходить з базового інстинкту самозбереження. Ігнорувати цей інстинкт – шлях в нікуди. За великим рахунком наше завдання сьогодні – зупинити чорний обіг необлікованої зброї, не дати йому зростати, тоді вже можна буде боротися із ним.

В інтерв’ю РБК-Україна тоді ще кандидат в президенти Володимир Зеленський на запитання щодо зброї сказав, що він не підтримує цю ідею.

Я уважно дивився це інтерв’ю, принаймні цей момент точно. Ви його запитали щодо "легалізації", вживши неправильний термін, а потім в цьому ж контексті сказали про короткоствольну зброю – пістолети для самозахисту.

Часто позиція кандидата в президенти відрізняється від позиції президента. Тому що кандидат орієнтується на дуже багато чинників, і врешті-решт ніхто не може бути детально обізнаним з усіма питаннями, тим більше з таким складним.

Проте ставши президентом він перетворюється на людину, яка гарантує нам з вами дотримання наших конституційних прав. Все, чого би я хотів від президента Зеленського, щоби він був гарантом Конституції.

Петиція на підтримку закону про цивільну зброю та боєприпаси ще на сайті президента Петра Порошенка була найпершою, яка набрала необхідну кількість підписів – 25 тисяч. Нова петиція набрала вже близько 8 тисяч підписів. Чому ви думаєте, що зараз реакція буде іншою?

Нам потрібна офіційна позиція тепер вже гаранта Конституції. Ми віримо, що відповідь буде ґрунтуватися саме на основному законі. Там немає терміну "легалізація", ми посилаємося на наші конституційні права. В цьому питанні не може бути вакууму.

Як ми можемо залишитися єдиною країною в Європі, яка не має свого зброярського законодавства? Закони скрізь різні, але вони є і чітко визначають стосунки власника зброї із суспільством, державою, визначають межі відповідальності. Чому ми маємо бути винятком і орієнтуватися лише на думку керівників силових відомств?

Георгій Учайкін: Георгій Учайкін: "Зброю з України на продаж вивозили ешелонами". (Віталій Носач, РБК-Україна)

Команда нового президента у своїх перших кроках показала, що буде керуватися передусім принципами суспільного запиту та політичної доцільності. Лунали закиди щодо порушення Конституції в частині розпуску парламенту, проте безумовно запит на оновлення Верховної ради є, тому Зеленський пішов на цей крок. Чи є суспільний запит на зброярське законодавство, чи більшості людей це потрібно, чи тільки власникам зброї?

Все залежить від того, як ми ставимо питання. Якщо говоримо про легалізацію чи вільний продаж зброї, то ніхто нічого не розуміє. Ставиш питання: чи хотіли би ви на законних підставах володіти зброєю самозахисту чи довіряєте свій захист поліції?  97% – за.

Це соціологія?

Ми проводили таке опитування, але не через соціологічні компанії. Просто спитали 30-40 тисяч людей. Звісно, можна помилитися на +/- 15%, проте коли ти людину питаєш, чи хоче вона на законних підставах мати право захистити себе, чи вона чекатиме на приїзд поліції – 97% обирають перше.

Чи є попит? Хіба перша петиція не є показником. 36 тисяч підписів за 11 днів. Можна було не зупинятися, почекати ще місяць, коли би їх назбиралося 300 тисяч, але який сенс? Ми не можемо орієнтуватися на якісь відсотки, бо як можна поставити під сумнів право громадян захищати себе? Обов’язок держави захищати людину є лише похідним від цього права.

Згідно до Конституції в нас діє принцип "stand your ground". Ми не зобов’язані чекати поки приїде поліція, щоби захистити своє життя. Давайте визначимо чим захищати, яка зброя дозволена, якого калібру, після якого навчання, яких заліків і повернемо людям їх право захищати себе. Цього вимагає Конституція і поточна ситуація.

Це абсолютно прогнозовано збільшить рівень громадської безпеки, ніхто ще від цього не постраждав. Чому сьогодні масово не стріляють мільйони власників зареєстрованої зброї – ніхто пояснити не може. Кількість випадків протягом року не доходить до сотні.

Приклад якої країни найбільш підходить для порівняння із українськими реаліями?

Молдова – дуже красномовний приклад. У них військовий конфлікт був із Придністров’ям. За великим рахунком ми дуже схожі. Після ухвалення закону про зброю вулична злочинність там впала на 50-70%. До речі, закон про зброю і в Придністров’ї ухвалили.

Вулична злочинність фактично переслідує кожного громадянина: когось забили битами, порізали ножем, зґвалтували, щось відібрали. 7 тисяч людей на рік гине на вулицях від таких злочинів, ще близько 6 тисяч потім стають каліками.

Принаймні вполовину ці показники ми можемо зменшити. Ми можемо врятувати тисячі людей. Злочинці повинні знати, що громадяни мають законне право на придбання зброї самозахисту і застосування зброї, а це дуже сильний стримуючий фактор. Це превентивні кроки, які не несуть загрози суспільству.

Підготовка майбутнього власника зброї в нашому розумінні – це процес тривалий і ретельний. Він має знати, не тільки як безпечно для себе і оточуючих поводитися зі зброєю, але й статті Кримінального кодексу, які на нього будуть розповсюджуватися за неправомірне застосування та навіть безпідставну демонстрацію зброї. Він повинен знати, як надати першу допомогу постраждалому, який алгоритм дій. Підготовка займатиме декілька тижнів, точно не дві години.

Курси підготовки власників зброї треба віддати бізнесу, а бізнес має відповідати власними грошима і ліцензією за якість підготовки. Все дуже просто – якщо ти неякісно підготував людину, і вона потім не розуміє, як застосовувати зброю, ти позбавляєшся ліцензії. І всі твої сотні тисяч, які ти вкинув в обладнання приміщення, підготовку аудиторії, тир – все накривається. Що може краще стимулювати?

У Верховній раді у нас був круглий стіл по нашому законопроекту, перший, до речі. Прийшли приватні охоронці, фахівці, які працюють над розбудуванням територіальної оборони. І всі чекають базового закону, на підставі якого  можна було би вносити зміни в закон про охоронну діяльність, створювати законодавство про територіальну оборону.

Доведеться говорити і про відновлення довійськової початкової підготовки у наших школах. Це була дуже непогана практика за радянських часів. Пригадую, що ми з 11 років вже з малокаліберних гвинтівок стріляли у тирах, вчилися розбирати автомат Калашникова, це було нормально. Нікому це не завадило, принаймні, коли потрапили до війська.

Що робити із необлікованою зброєю, яка вже є на руках у населення?

Треба наполегливо пропонувати людям або здати її, або поставити на облік, якщо цей вид зброї буде в переліку дозволених. Людина може принести наприклад пістолет, який віддадуть на порівняльну балістичну експертизу. В цей час власник повинен пройти відповідні курси і отримати ліцензію.

Якщо все гаразд – людина стає законним власником зброї. Ми виграємо двічі: перше, ми повертаємо людину в легальне поле, друге – ми чітко прив’язуємо конкретний ствол до конкретної персони, яка відтепер відповідатиме за кожен постріл з нього.

Зброю, яку не можна буде поставити на облік: кулемети, гранатомети, гранати, вибухівку – її треба викупити. У мене немає жодних сумнівів у цьому. Кабміну треба ухвалити прейскурант, за яким буде встановлено: гранатомет такий-то – коштує стільки, приносьте, будь ласка.

У нашому законопроекті є пункт "знайдена зброя". Наприклад, "знайшов" гранату, яка, очевидно, може вибухнути лише один раз, тож вона точно раніше не застосовувалась. Здав гранату – отримав відповідну компенсацію. Ми знаємо, куди  і кому на баланс гранати треба передати – у нас війна не закінчилася.

З одного боку, ми зупиняємо попит, бо людина законослухняна вже не йде на чорний ринок, а може спокійно отримати довідки, пройти навчання і законно придбати вже завчасно відстріляні для кулегільзотеки пістолет, карабін чи рушницю.

З іншого боку, частково дозволимо легалізувати, якщо зброя пройде порівняльно-балістичну експертизу. Ну і звісно треба проводити соціально-освітні програми. Ось це і буде справжній державницький підхід.

Все одно буде чорний ринок, він є в Америці, є в Німеччині – там на чорному ринку ледь не половина від того, що є офіційно, там теж була Друга світова війна...

Наше завдання – зменшити співвідношення. Неправильно, коли у нас 1,5-2 мільйони зареєстрованих стволів, і 5 мільйонів незареєстрованих. Це співвідношення треба змінювати. Інших шляхів немає.

Зараз можна придбати пневматичну і травматичну зброю для самозахисту. Навіщо людям ще й бойова зброя?

Пневматична зброя – це зброя для розважальної стрільби. До 4,5 мм калібр, і до 100 джоулів потужність – захистити людину вона не може, вона не має зупиняючої сили. З травматичною зброєю теж є велика проблема. Цей термін вигадали в Україні, на пострадянському просторі. Цивілізований світ використовує термін less lethal – тобто менш летальна. Це означає, що травматична зброя може вбити.

Георгій Учайкін: Георгій Учайкін: "Зброю, яку не можна буде поставити на облік: кулемети, гранатомети, гранати, вибухівку – її треба викупити". (Віталій Носач, РБК-Україна)

І наразі її можна придбати і поставити на облік.

Не можна. По-перше, можуть тільки окремі категорії населення. По-друге, це зброя непрогнозованої дії. Злочинця у теплому одязі вона не зупинить, якщо будуть витримані ГОСТи по потужності боєприпасів.

Далі – ідентифікація. Ось ситуація – людина в теплому одязі, власник травматичної зброї розуміє, що він не зможе заподіяти їй шкоди – і він вистрілить в голову. Все, це може призвести до смерті. Постріл впритул з травматичної дорівнює пострілу з бойової. Це означає, що людина загине або буде скалічена.

В Україні щодня вбивають з травматичної зброї, а потім починається процес її ідентифікації. Судмедексперт витягує шматочок гуми при розтині тіла і каже: я вас вітаю, це "вісяк". Немає на тому шматку гуми відбитків після проходження крізь канал ствола, які залишаються на металі.

Металева куля, коли проходить крізь канал ствола, там є спіральні нарізи, для того, щоб вона точно летіла, куди треба. Якщо зброя пройшла процедуру реєстрації, то була попередньо "відстріляна".

По гільзі та кулі можна ідентифікувати зброю. А потім відмотати плівку назад: яка куля, який калібр, який пістолет, хто власник пістолету, де його придбали, де проходив навчання, хто готував, хто власник курсів.

А з травматичною кулею що робити? Тому саме з травматичної вбивають, ця зброя використовується для злочинів дуже часто, вона не дає змоги ідентифікувати злочинця, її так само продають на чорному ринку, так само, сотнями тисяч одиниць.

За законом, що саме пропонується надати у володіння?

Законопроект покликаний скасувати нарешті наказ МВС №622, яким зараз всупереч Конституції регламентується обіг цивільної зброї, деталізує деякі моменти по застосуванню зброї, вносить чітку класифікацію, вводить єдину термінологію.

Він лишає травматичну зброю, бо не можна виштовхнути понад 300 тисяч людей, які за хабарі її понакупали. Вона сама по собі поступово вийде з обігу, бо порівнювати бойовий і травматичний пістолет неможливо. Її хтось залишить собі, щоб тренуватися, бо більш дешевий боєприпас, а хтось позбудеться, може навіть на утилізацію віддасть.

Ми хочемо відкрити так би мовити "короткоствольний дивізіон", щоб у громадян була можливість придбати короткоствольну нарізну зброю. Власне, так як уже зробили 50 тисяч нагороджених такою зброєю, зокрема і відомі стрільці по громадянах з нагородних пістолетів, не буду називати прізвищ. Також потрібне введення єдиного реєстру власників зброї.

Нічого такого, щоб було унікальним. Ми орієнтувалися на більшість європейських законів. У Європі у кожній країні обіг зброї врегульовано законами. Враховуючи те, що кордонів немає, власник зброї з однієї країни може перетнути кордон з іншою.

Люди оформлюють європейський паспорт на зброю. Зброя відстріляна, власник за неї відповідає, в разі чого – його знайдуть. Це теж вимоги європейської спільноти. Ми і тут провисаємо. Постає питання: хто ж так зацікавлений у цьому?

І хто ж у цьому зацікавлений?

Система, яка наживається на цьому.

Але система – це завжди люди, а не якась ефемерна структура.

У даному випадку система складається з величезних колективів, які зав’язані на цьому.

Хто проти: Нацполіція, МВС, СБУ, хто саме?

Перш за все, МВС, якщо в загальних рисах. Я не хочу робити ані випадів, ані реверансів у бік Авакова, але можу чітко сказати, що він певним чином так само заручник цієї системи, бо всі ті схеми, пов’язані зі зброєю, існували до нього, і до його попередника, вони з самого початку існували. Вони страшенно потужні. Хоча він міг би принаймні спробувати змінити, але…

Логіка давно підказує, що це треба змінити, але для цього має бути революція у відомстві, не реформа, а революція. Всі бачать, що з нагородною зброєю відбувається, нещодавно "нагородняк" навіть у охоронців кримінальних авторитетів вилучали, ледь не щомісяця затримують на хабарах співробітників дозвільної служби. Це хіба нормально?

Тут економічний інтерес, чи вони бояться втратити монополію на насильство?

Нема монополії на насильство у них. Це ілюзія, це лише декларується. Гроші і контроль - це все, що їх цікавить.

Яка перспектива прийняття цього закону, скоріш за все, вже наступним парламентом?

Звісно, цей парламент вже непрацездатний, він неефективний, я не вірю, що він щось зможе зробити. Я можу намалювати перспективу до кінця року. Потім, якщо щось не вдасться, я сам буду думати, який же я невиправний оптиміст. Я вірю, що буде можливість розглянути не лише один цей законопроект, а цілий пакет законопроектів, і протягом року після їхнього ухвалення можна навести лад.

На круглому столі виступав один з наших колег, фронтмен приватних охоронців. Ви уявляєте собі кількість людей задіяних в приватному охоронному бізнесі в Україні? Це понад 4 тисячі компаній, понад півмільйона співробітників, обіг грошей вимірюється дев’ятизначними цифрами.

І це все розвивається неправильно. Бо монополія на надання озброєних охоронних послуг, тих ефективних послуг, які здатні захистити в потрібний момент – у МВС.

А як ці компанії можуть з ними конкурувати, якщо вони не мають права здійснювати свою діяльність за допомогою зброї? І починається цирк, вони винаймають на роботу власників мисливської зброї, оформлюють травматичні пістолети, інколи заможні замовники купляють нагородну зброю своїм охоронцям.

Якщо ви зупините автомобіль супроводу, ви в ньому побачите мисливців або помічників депутатів, або журналістів з дозволами на зброю. Травматичні пістолети в них заряджені зовсім не сертифікованим боеприпасом, набагато потужнішим. Чому це має розвиватись в спотворений спосіб?

Вони мають отримувати ліцензію на здійснення своєї діяльності зі зброєю і зобов’язані перебувати на тісному, щільному зв’язку з Національною поліцією. Їх мають залучати у разі потреба до всіх її функцій, зокрема і охорони громадського порядку навколо об’єктів, які вони охороняють. Це має бути їх функція, по ліцензії.

Згадайте, як це відбувається в Ізраїлі – охоронець виходить з магазину і знешкоджує терориста. В цьому зацікавлені всі. Це зміцнює громадську безпеку, коли у поліції з’являється таке крило.

Під жорстким наглядом, але вони повинні мати право офіційно на фірму придбати короткоствольну зброю і якісно виконувати свої функції.

В чому проблема? Хто їх ліцензує? Їх ліцензує МВС. Хто володіє монополією на надання озброєних охоронних послуг? Теж МВС.

Автор: Владислав Красінський

1,0 1 -1 9
Коментарів (1)

  • 09.06.2019 18:24
    #
    - 3 +

    Цікаво як справи у Хімікуса? Чим скінчилась, якщо скінчилась та сумна історія?


Будь ласка, залогіньтесь щоб мати можливість коментувати