Головна відмінність від 1911 не патрон, а те, що у Кольті ствол починає перекошуватись одразу після пострілу, а у ViS – спершу відходить десь на 3мм по прямій, а вже потім знижується. Як у Браунінга НР-35.
Бажано, але необов’язково. При правильній заточці і 6, чи навіть 7 мм не проблема. Армійський стандарт 5 мм. Нижня межа для вуглецевої сталі 2,5-3мм (ножі Холмберга і штики від югославського М56).
Мої зауваження і доповнення. Загальне, не існує ніяких «тактичних» ножів. Це дурацька калька некомпетентних перекладачів. Тактичний = бойовий. Забули вказати дуже важливий фактор – рукоятка має забезпечувати теплоізоляцію, щоб гола рука у 20-40 градусний мороз не примерзла. Тобто, бути з полімерів чи дерева і щоб метал хвостовика мінімально контактував з долонею. По написаному: 1. Я би сказав, довжина клинка від 15 см. Хоча у вуличних потасовках найчастіше убивають 8-9 см клинками. Якщо противник у літній одежі, 10 см більш, ніж достатньо. 2. Стосовно хитрих конструкцій згоден, а щодо складних – категорично ні. Правильно спроектований складний ніж не поступиться за міцністю нескладному, хоч буде, зрозуміло, важчим і менш зручним. Зате матиме перевагу у компактності і завжди зберігатиме гострий клинок, не контактуючи з піхвами. Приклад – чудові складні ножі Gerber A-F Combat Folder і Cold Steel Ti-Lite 6, автоматичні стилети Frank Beltrame. Навіть в античні часи були популярні складні стилети, саме через компактність, а не законодавчі обмеження. 3. Згоден, хоча були та є і важчі, і легші бойові ножі, від 100 грам до більше, як півкіло. 4. Так, кинджал – найоптимальніша форма і крапка. Все інше – непотрібні девіації. 5. Достатньо простого прямого профілю. Колоті рани виглядають зовсім не так страшно у порівнянні з різаними :). Проте значно небезпечніші. 6. Для колючого ножа – кинджала чи стилета – ріжучі властивості другорядні. Тому достатньо і 16-20 мм ширини. В іноземних арміях світу з метричною системою стандарт ширини клинка 22 мм, а там, де дюймова система – 25,4 мм. 7. Те ж саме, що і в пункті 4. Кинджал найоптимальніше. 8. Для бойового ножа твердість може бути від 40 і до максимум 58 одиниць. Оптимально 48-55. 9. Не бачив жодного бойового ножа заводського виготовлення (який би перебував десь на озброєнні) із центром маси посередині рукоятки. Цього важко добитись, не переобтяжуючи рукоятку чи не полегшуючи клинок. Достатньо, щоб центр маси був під вказівним пальцем при прямому хваті або в районі гарди (для великих ножів). 10. В принципі, згоден, хоча ще краще - квадрат зі скругленими гранями. Така форма найтісніше охоплюється фалангами пальців. 11. З правильним профілем рукоятки ніякі покриття не потрібні, а при сильному забрудненні маслом навіть кратон не врятує. Тому бажані поперечні чи повздовжні канавки, як на Глоку чи A-F. 12. Якраз гарда (guard, handguard) – найбільш правильний термін, з огляду на англомовну термінологію, найбільш представницьку в цьому питанні. А сама гарда може бути у вигляді утику, обмежувача, хрестовини, квільйонів чи переходити у повний ефес. 13. Самого ножа напряму не стосується, піхви це окрема обширна тема. Але фіксація за рахунок сили тертя об клинок – це моветон. Або призводить до подряпин і затуплення клинка, або ніж вискочить при швидких рухах. Правильний підхід – липучки, кнопки, гумове кільце чи фіксатори, як на Глоках, що розкриваються при різкому вихоплюванні, але міцно утримують ніж в інший час.
Чиста випадковість. Для ПТРС це результат із 200-300 метрів в ідеальних умовах, та й то відібраними латунними патронами. Зі стальними гільзами розсіювання більше. Ще до війни, десь у 2010 була можливість відстріляти для цікавості з балістичного станка. А щодо того, що Баррети погоди не зроблять, згоден на 100%. Як і «Джевеліни». Ліпше би за ті гроші закупили «Стугни».
Як Ви, мабуть, здогадалися, переточкою займався я :) :) :). Багато «теплих» слів було сказано на адресу власників :). Порівнюючи зі Спайдерко Поліс (там саме еталонна VG-10), було довше разів у 5-8 мінімум. А щодо отвору – чесно кажучи, краще би, раз уже почали здирати ідею зі штика, то нехай би і футляр-піхви з відповідною вставкою придумали. Щоб перетворювати свої ножички на кусачки :). ZDP-189 для цього крихка, а от YRX-7 в самий раз, цвяхи би кусались зі свистом :). Ваша ідея також сюди би підійшла ідеально – з другої сторони піхов брусок, як на американському М9 – якраз плоска заточка і вийшла би. Можна написати японцям, запатентуємо на пару, в якості гонорару нехай би по Рокстеду подарували :).
Та згоден абсолютно, я просто такі висновки роблю порівнюючи плавність ліній і гладкість країв, скажімо, у швейцарських штиках від K-31, STG-57 і STG-90. Також Браунінги НР-35 ленд-лізовські і сучасні спортивні. Макаров чи Стєчкін і той же ГШ-18 (затвор). Звичайно ж, можна написати програму з мінімальними кроками дискретизації подачі, але це довго (і написання, і робота верстата по такій програмі), тому, мабуть, цим ніхто у масовому виробництві не заморочується. А при напівручному виготовленні такий ефект досягається сам по собі.
Щодо ГШ-18, ні, плюватися не буду точно :). Але і захвату не відчуваю. Його я крутив-розбирав лише один раз, у 2010 році, коли ми ще «дружили» з росіянами, на спільних навчаннях. Зробив висновок, що ідеї для нього запозичили (чи «здерли» :)? ) з трьох основних джерел: принцип роботи – із того ж таки Steyr 1912, УСМ і полімерну рамку – із Глоків, двохрядний магазин з двохрядним виходом – зі Стєчкіна. Сподобався зовнішній вигляд (як на мене, дуже гарний), те, як лежить в руці, баланс, а також, вирізи знизу рукоятки для зручності виймання магазину. Не сподобалась загальна якість пластмасових деталей, пластик облущується в місцях вплавлення металічних елементів, ствол люфтує і барабанить, якщо потрясти пістолетом, спуск гірше, ніж на більшості бойових пістолетів (хоча це суб’єктивно). Дехто в Інтернеті каже, що магазин неможливо вручну зарядити повністю. Не знаю, в мене все заряджалося. Важко, не так, як в АПС, але цілком можливо. Також скаржаться, що цілик розміщений не на кожусі затвору, а на окремому від нього остові, що через це страждає точність. Як на мене – несуттєво і не принципово. Дуже не сподобалось те, що затвор відкритий зі сторони дульного зрізу, через цю «діру» постійно набиваються всередину пилюка і волокна з кобури та налипають на «зірочку» ствола. Якщо пістолет впаде в пісок чи рідкий бруд, думаю, більше одного пострілу він не зробить. В будь-якому разі, по надійності з Макаровим, Люгером, Стєчкіним, та навіть із Глоком йому не потягатись. В російській пресі можна прочитати, що ідею з поворотом ствола Грязєв і Шипунов дійсно запозичили у Штеєра, але там, нібито, був кут 55 градусів, який вони для надійності функціонування зменшили до 18. Це неправда, у Steyr 1912 він також близько 18 градусів, міряв на кількох екземплярах різних років випуску. Коротше, моя думка така – ідея цього пістолета цікава і потрібна, але реалізація поки що погана. Простір для покращень дуже великий. Головне, не погіршувати усілякими нововведеннями того, що вже придумано і відпрацьовано 100 років назад :). Навіть Глок за цей принцип ухопився і запатентував у 2017 році подібний пістолет - Glock 46 на конкурс для німецької поліції: www.thefirearmblog.com
Взагалі – так :). Steyr 1912. Сподобався мені з того моменту, як я в дитинстві побачив його у фільмі «Соляріс» :). Пізніше, коли зацікавився зброєю всерйоз і мав до неї доступ, довго шукав «виходи» на цей пістоль. А отримавши, дуже не хотів випускати з рук :). Принцип роботи дуже цікавий і рідко використовується, хоча забезпечує високу точність і надійність при технологічній простоті. По надійності він далеко попереду Кольтів-Браунінгів. Його можна би було запросто оснастити змінними магазинами високої ємності, але імперія розпалась і до цього вже нікому не було діла. Ну і ПМ та 1911 дуже подобаються. Не лише через технічну досконалість, але і зовнішній вигляд у них напрочуд елегантний. І так, пан (точніше, герр) Люгер – маг і чарівник :). Як і Браунінг, Борхардт, Крнка, Макаров…
Та немає за що. Я ж уже писав – пристосувати Люгер під будь-який потужніший патрон не проблема, тому запросто може бути, навіть у напівкустарних умовах. А, маючи бланки стволів і ЧПУ хоча би 1970-х років та «прямі руки» для доводки – буде не гірше оригіналу. .357SIG, як і майже усі швейцарські збройові розробки – дуже продумані, раціональні і, на жаль, недооцінені (через те, що пропагує їх лише Швейцарія). Так було з їхнім патроном 7,5 мм – перший без рантовий і, як на мене, найкращий бойовий патрон тридцятого калібру, що для самозарядної, зброї, що для ручної перезарядки. Прийми його в Європі на озброєння – і не треба було би видумувати 7,62х51, який нічим не кращий.
Дякую-дякую, пане Геннадію! Про політику і ідеологія стараюсь не писати – а емоційні викиди, як правило, саме в таких повідомленнях. Все, що думаю про чиновників і політиканів – скажу їм при нагоді :). І кажу по мірі можливостей :). Тому тут, серед однодумців, як Ви, пишу здебільшого про те, в чому трохи розбираюсь. Все ж таки сайт тематичний.
От Ви максимально точно описали українських власників таких ножів :) :) :). Принаймні тих, що мені знайомі (саме знайомі, а не друзі чи товариші, на щастя). Багаті «понтовіли», поїздки на полювання, щоби побухати, підлеглі-підлабузники подарували, бо все інше вже є… Самі ножі, які потрапили до них, невимовно жаль – ручної праці в них вкладено достатньо і все це було загублено. Щодо приказки – так ,100%! Коротше, це як дорога спортивна машина, яка потрапила в руки 18-річного мажора, що купив права і яка, швидше за все, закінчить своє існування на відбійнику. Дизайн скопійований у фірми Masters of Defence, якої давно нема, її ножі були безподобні. А от дірка (саме дірка, а не отвір, бо не несе практичного навантаження) – жахлива. Чим думали японці, невідомо :). Сталь, так, за моїми спостереженнями кромсатиме рази в 2-3 довше, аніж VG-10, але дорожча разів у 35.
Польский оружейный завод «Łucznik» возобновляет производство пистолета Vis.35
Взаємно, і Вас із Новим Роком та всього найліпшого, шановний камрад Олексій!
Польский оружейный завод «Łucznik» возобновляет производство пистолета Vis.35
Головна відмінність від 1911 не патрон, а те, що у Кольті ствол починає перекошуватись одразу після пострілу, а у ViS – спершу відходить десь на 3мм по прямій, а вже потім знижується. Як у Браунінга НР-35.
Тринадцать определяющих критериев боевого ножа
Бажано, але необов’язково. При правильній заточці і 6, чи навіть 7 мм не проблема. Армійський стандарт 5 мм. Нижня межа для вуглецевої сталі 2,5-3мм (ножі Холмберга і штики від югославського М56).
Тринадцать определяющих критериев боевого ножа
Мої зауваження і доповнення. Загальне, не існує ніяких «тактичних» ножів. Це дурацька калька некомпетентних перекладачів. Тактичний = бойовий.
Забули вказати дуже важливий фактор – рукоятка має забезпечувати теплоізоляцію, щоб гола рука у 20-40 градусний мороз не примерзла. Тобто, бути з полімерів чи дерева і щоб метал хвостовика мінімально контактував з долонею.
По написаному:
1. Я би сказав, довжина клинка від 15 см. Хоча у вуличних потасовках найчастіше убивають 8-9 см клинками. Якщо противник у літній одежі, 10 см більш, ніж достатньо.
2. Стосовно хитрих конструкцій згоден, а щодо складних – категорично ні. Правильно спроектований складний ніж не поступиться за міцністю нескладному, хоч буде, зрозуміло, важчим і менш зручним. Зате матиме перевагу у компактності і завжди зберігатиме гострий клинок, не контактуючи з піхвами. Приклад – чудові складні ножі Gerber A-F Combat Folder і Cold Steel Ti-Lite 6, автоматичні стилети Frank Beltrame. Навіть в античні часи були популярні складні стилети, саме через компактність, а не законодавчі обмеження.
3. Згоден, хоча були та є і важчі, і легші бойові ножі, від 100 грам до більше, як півкіло.
4. Так, кинджал – найоптимальніша форма і крапка. Все інше – непотрібні девіації.
5. Достатньо простого прямого профілю. Колоті рани виглядають зовсім не так страшно у порівнянні з різаними :). Проте значно небезпечніші.
6. Для колючого ножа – кинджала чи стилета – ріжучі властивості другорядні. Тому достатньо і 16-20 мм ширини. В іноземних арміях світу з метричною системою стандарт ширини клинка 22 мм, а там, де дюймова система – 25,4 мм.
7. Те ж саме, що і в пункті 4. Кинджал найоптимальніше.
8. Для бойового ножа твердість може бути від 40 і до максимум 58 одиниць. Оптимально 48-55.
9. Не бачив жодного бойового ножа заводського виготовлення (який би перебував десь на озброєнні) із центром маси посередині рукоятки. Цього важко добитись, не переобтяжуючи рукоятку чи не полегшуючи клинок. Достатньо, щоб центр маси був під вказівним пальцем при прямому хваті або в районі гарди (для великих ножів).
10. В принципі, згоден, хоча ще краще - квадрат зі скругленими гранями. Така форма найтісніше охоплюється фалангами пальців.
11. З правильним профілем рукоятки ніякі покриття не потрібні, а при сильному забрудненні маслом навіть кратон не врятує. Тому бажані поперечні чи повздовжні канавки, як на Глоку чи A-F.
12. Якраз гарда (guard, handguard) – найбільш правильний термін, з огляду на англомовну термінологію, найбільш представницьку в цьому питанні. А сама гарда може бути у вигляді утику, обмежувача, хрестовини, квільйонів чи переходити у повний ефес.
13. Самого ножа напряму не стосується, піхви це окрема обширна тема. Але фіксація за рахунок сили тертя об клинок – це моветон. Або призводить до подряпин і затуплення клинка, або ніж вискочить при швидких рухах. Правильний підхід – липучки, кнопки, гумове кільце чи фіксатори, як на Глоках, що розкриваються при різкому вихоплюванні, але міцно утримують ніж в інший час.
Ничто так не способствует долголетию, как пожизненная лицензия на охоту
Саме так, щось типу CVA Optima CVA Accura. А вуйко молодець! :)
Крупнокалиберные винтовки Barrett для ВСУ, как они могут изменить ситуацию в АТО
Чиста випадковість. Для ПТРС це результат із 200-300 метрів в ідеальних умовах, та й то відібраними латунними патронами. Зі стальними гільзами розсіювання більше. Ще до війни, десь у 2010 була можливість відстріляти для цікавості з балістичного станка.
А щодо того, що Баррети погоди не зроблять, згоден на 100%. Як і «Джевеліни». Ліпше би за ті гроші закупили «Стугни».
Не спорьте с хоплофобами
1000%! :) :) :)
Складной нож Diesel Custom с двойным стилем лезвия
Як Ви, мабуть, здогадалися, переточкою займався я :) :) :). Багато «теплих» слів було сказано на адресу власників :). Порівнюючи зі Спайдерко Поліс (там саме еталонна VG-10), було довше разів у 5-8 мінімум.
А щодо отвору – чесно кажучи, краще би, раз уже почали здирати ідею зі штика, то нехай би і футляр-піхви з відповідною вставкою придумали. Щоб перетворювати свої ножички на кусачки :). ZDP-189 для цього крихка, а от YRX-7 в самий раз, цвяхи би кусались зі свистом :). Ваша ідея також сюди би підійшла ідеально – з другої сторони піхов брусок, як на американському М9 – якраз плоска заточка і вийшла би. Можна написати японцям, запатентуємо на пару, в якості гонорару нехай би по Рокстеду подарували :).
Не всякий Parabellum – Luger, но и не всякий Luger – Parabellum
Та згоден абсолютно, я просто такі висновки роблю порівнюючи плавність ліній і гладкість країв, скажімо, у швейцарських штиках від K-31, STG-57 і STG-90. Також Браунінги НР-35 ленд-лізовські і сучасні спортивні. Макаров чи Стєчкін і той же ГШ-18 (затвор). Звичайно ж, можна написати програму з мінімальними кроками дискретизації подачі, але це довго (і написання, і робота верстата по такій програмі), тому, мабуть, цим ніхто у масовому виробництві не заморочується. А при напівручному виготовленні такий ефект досягається сам по собі.
У Києва спецпризначенці вилучили у чоловіка пістолет Glock з глушником
100% !
Не всякий Parabellum – Luger, но и не всякий Luger – Parabellum
Щодо ГШ-18, ні, плюватися не буду точно :). Але і захвату не відчуваю. Його я крутив-розбирав лише один раз, у 2010 році, коли ми ще «дружили» з росіянами, на спільних навчаннях. Зробив висновок, що ідеї для нього запозичили (чи «здерли» :)? ) з трьох основних джерел: принцип роботи – із того ж таки Steyr 1912, УСМ і полімерну рамку – із Глоків, двохрядний магазин з двохрядним виходом – зі Стєчкіна.
Сподобався зовнішній вигляд (як на мене, дуже гарний), те, як лежить в руці, баланс, а також, вирізи знизу рукоятки для зручності виймання магазину.
Не сподобалась загальна якість пластмасових деталей, пластик облущується в місцях вплавлення металічних елементів, ствол люфтує і барабанить, якщо потрясти пістолетом, спуск гірше, ніж на більшості бойових пістолетів (хоча це суб’єктивно). Дехто в Інтернеті каже, що магазин неможливо вручну зарядити повністю. Не знаю, в мене все заряджалося. Важко, не так, як в АПС, але цілком можливо. Також скаржаться, що цілик розміщений не на кожусі затвору, а на окремому від нього остові, що через це страждає точність. Як на мене – несуттєво і не принципово.
Дуже не сподобалось те, що затвор відкритий зі сторони дульного зрізу, через цю «діру» постійно набиваються всередину пилюка і волокна з кобури та налипають на «зірочку» ствола. Якщо пістолет впаде в пісок чи рідкий бруд, думаю, більше одного пострілу він не зробить. В будь-якому разі, по надійності з Макаровим, Люгером, Стєчкіним, та навіть із Глоком йому не потягатись.
В російській пресі можна прочитати, що ідею з поворотом ствола Грязєв і Шипунов дійсно запозичили у Штеєра, але там, нібито, був кут 55 градусів, який вони для надійності функціонування зменшили до 18. Це неправда, у Steyr 1912 він також близько 18 градусів, міряв на кількох екземплярах різних років випуску.
Коротше, моя думка така – ідея цього пістолета цікава і потрібна, але реалізація поки що погана. Простір для покращень дуже великий. Головне, не погіршувати усілякими нововведеннями того, що вже придумано і відпрацьовано 100 років назад :). Навіть Глок за цей принцип ухопився і запатентував у 2017 році подібний пістолет - Glock 46 на конкурс для німецької поліції:
www.thefirearmblog.com
Не всякий Parabellum – Luger, но и не всякий Luger – Parabellum
Взагалі – так :). Steyr 1912. Сподобався мені з того моменту, як я в дитинстві побачив його у фільмі «Соляріс» :). Пізніше, коли зацікавився зброєю всерйоз і мав до неї доступ, довго шукав «виходи» на цей пістоль. А отримавши, дуже не хотів випускати з рук :). Принцип роботи дуже цікавий і рідко використовується, хоча забезпечує високу точність і надійність при технологічній простоті. По надійності він далеко попереду Кольтів-Браунінгів. Його можна би було запросто оснастити змінними магазинами високої ємності, але імперія розпалась і до цього вже нікому не було діла.
Ну і ПМ та 1911 дуже подобаються. Не лише через технічну досконалість, але і зовнішній вигляд у них напрочуд елегантний.
І так, пан (точніше, герр) Люгер – маг і чарівник :). Як і Браунінг, Борхардт, Крнка, Макаров…
Не всякий Parabellum – Luger, но и не всякий Luger – Parabellum
Та немає за що. Я ж уже писав – пристосувати Люгер під будь-який потужніший патрон не проблема, тому запросто може бути, навіть у напівкустарних умовах. А, маючи бланки стволів і ЧПУ хоча би 1970-х років та «прямі руки» для доводки – буде не гірше оригіналу.
.357SIG, як і майже усі швейцарські збройові розробки – дуже продумані, раціональні і, на жаль, недооцінені (через те, що пропагує їх лише Швейцарія). Так було з їхнім патроном 7,5 мм – перший без рантовий і, як на мене, найкращий бойовий патрон тридцятого калібру, що для самозарядної, зброї, що для ручної перезарядки. Прийми його в Європі на озброєння – і не треба було би видумувати 7,62х51, який нічим не кращий.
Модульна система стрілецької зброї GROT успішно завершила випробування
Дякую-дякую, пане Геннадію! Про політику і ідеологія стараюсь не писати – а емоційні викиди, як правило, саме в таких повідомленнях. Все, що думаю про чиновників і політиканів – скажу їм при нагоді :). І кажу по мірі можливостей :). Тому тут, серед однодумців, як Ви, пишу здебільшого про те, в чому трохи розбираюсь. Все ж таки сайт тематичний.
Складной нож Diesel Custom с двойным стилем лезвия
От Ви максимально точно описали українських власників таких ножів :) :) :). Принаймні тих, що мені знайомі (саме знайомі, а не друзі чи товариші, на щастя). Багаті «понтовіли», поїздки на полювання, щоби побухати, підлеглі-підлабузники подарували, бо все інше вже є… Самі ножі, які потрапили до них, невимовно жаль – ручної праці в них вкладено достатньо і все це було загублено. Щодо приказки – так ,100%! Коротше, це як дорога спортивна машина, яка потрапила в руки 18-річного мажора, що купив права і яка, швидше за все, закінчить своє існування на відбійнику.
Дизайн скопійований у фірми Masters of Defence, якої давно нема, її ножі були безподобні. А от дірка (саме дірка, а не отвір, бо не несе практичного навантаження) – жахлива. Чим думали японці, невідомо :). Сталь, так, за моїми спостереженнями кромсатиме рази в 2-3 довше, аніж VG-10, але дорожча разів у 35.