Андрій Оврамець

Запропонований Вами вихід із цієї ситуації (прикріплення табличок) є чи не найелегантнішим варіантом розв’язання проблеми історичної справедливості і збереження національної памяті. Проте, для нинішньої влади він, звісно ж, невигідний, оскільки тоді неможливо буде грати на протиріччях між Сходом і Заходом України. Будь такий варіант примирення запроваджений в 1991 році – і не було б сьогоднішньої війни.
Звичайно ж, для війни із пам’ятниками багато мужності не треба. Вважаю, не слід спішити ні з їх зведенням, а, тим паче, їх руйнуванням. Як казав Мао Цзедун, «з моменту Французької революції пройшло занадто мало часу, щоб оцінити всі її наслідки». Якось так.

Шановний пане Юрію, дуже вдячний Вам за таку оцінку і такий відгук!
Взаємно, було би дуже добре мати серед друзів такого однодумця, як Ви. На даний момент я не перебуваю в жодній соціальній мережі. Причини різні – від нюансів службової діяльності до переповненості Інтернету усілякими провокаторами, тролями, фейкерами і просто школотою :). (Вас це в жодному разі не стосується). Єдиний Інтернет-ресурс, де на даний момент я зареєстрований «з відкритим забралом», це сайт УАВЗ.
Обіцяю, як тільки зареєструюсь на Фейсбуку (я розглядаю такий варіант) – одразу відправлю Вам запрошення. В реальному житті, думаю, можемо познайомитись також, навіть швидше, ніж віртуально – можливо, на якихось заходах Асоціації.
Поки що, якщо це Вас влаштує, можу дати адресу своєї пошти:
andrew_black@ukr.net
Постараюсь відповісти на всі Ваші запитання, звісно, в міру своєї компетенції. Або ж на цьому сайті, у коментарях, по ходу виникнення відповідних тем. На жаль, не завжди є час відповідати оперативно, але ще жодної репліки чи питання без відповіді не залишив :).

Ви абсолютно слушно зазначили, ксенофобія – не патріотизм.
Щодо Бандери і Мельника – звичайно ж, у історії УПА були і ганебні сторінки, одна з яких – Волинська трагедія. Проте, думаю, такі ж сторінки були і в будь-якого партизанського руху будь-якої країни. Але славні епізоди були також і їх більше. На жаль, тоді часи були такі, що або ти, або тебе. Біда України (та і Польщі) в тому, що вона опинилась між молотом і ковадлом. Такий спосіб боротьби, на жаль був єдино ефективним, бо тих, хто чинив мирний спротив, розстріляли чи відправили на Соловки. Зараз діяльність ОУН визнали би за міжнародним законодавством тероризмом, проте тоді іншого способу воювати зі сталінізмом не було. Вважаю, абсолютно не варто героїзувати катів і демонізувати героїв, ким би вони не були. Як на мене, єдино правильний шлях у встановленні історичної справедливості полягає у неупередженому, чесному і всебічному висвітленні всіх «слизьких» моментів нашої історії. До недавнього часу для мене таким прикладом були США і Швейцарія. Перші поставили пам’ятник і генералу Лі, і генералу Гранту. Другі воювали безперервно майже 400 років і між собою, і з сусідами, але таки знайшли шлях до об’єднання. На жаль, останні події у США показують, що і в них не все так гладко.

В СРСР була розроблена велика кількість першокласної зброї, як бойової, так і мисливської. А інакше і бути не могло – щоб протистояти на рівних у Холодній війні треба було бути готовим до війни гарячої. Звичайно ж, асортимент індивідуальної і особистої зброї в Америці і нормальних країнах Європи значно більший, але це наслідок лише нормального законодавства. На озброєння у Союзі фуфло не приймали, всі зразки зброї в радянській армії були, як мінімум, не набагато гірші, а більшість – кращі за іноземних конкурентів (звичайно ж, свого періоду).
Якщо Ви помітили, я стараюсь бути об’єктивним в оцінці озброєння і його творців. Так, при всій моїй нелюбові до АК я глибоко поважаю Михайла Тимофійовича і захоплююсь його ПК. Трагедія майже всіх радянських конструкторів – дебільне законодавство тоталітарної держави. Якби, скажімо, Токарєв народився у вільній країні і творив за власними задумами, а не в контексті техзавдань, хтозна, чи не перевершив би він своїм талантом навіть самого Браунінга?
Із власного спілкування з іноземцями можу підтвердити – так, вони дійсно в захваті від радянської зброї. Скажу більше, дуже скоро, наприклад, пістолети Макарова радянського виробництва випуску 60-х років будуть колекційним раритетом і по ціні конкуруватимуть з Парабеллумами і новими ЗІГами. ПСМи уже коштують некислі гроші, володіти ним для колекціонера статусно. Про спеціальні підводні і безшумні пістолети я взагалі мовчу – вони на аукціонах з’являються за космічними цінами.
До речі, високі бойові якості радянської зброї американці не соромились визнавати відкрито – перші об’єктивні статті з порівнянням припадають на 1950-і роки, коли до них в руки потрапила велика кількість трофеїв з Корейської війни.
Щодо радянської мисливської зброї, то були як криві ИЖ і ТОЗ, так і майже ідеальні МЦ, порядок цін на рушниці МЦ на вторинному ринку красномовніший за будь-які слова.

Саме так! Шкода, що багато виробників називають свої куці ножички "ножами для активної самооборони", вводячи непідготовлених покупців в оману.

Там взагалі мутна історія. Думаю, треба почекати, що скаже слідство.

Так, автоматичний з автомата ефективний лише метрів на 10. Для дальніх дистанцій треба вже кулеметний приклад, сошки або станок. Захоплення на Заході пристроями для автоматичного вогню самого постійно дивує. Мабуть, вони просто в армії не служили, не награлись :).

Саме так, міжнародний розголос, нехай бачать, з якими владними виродками мають справу.

Додам як колекціонер, ще гірше обстоїть справа з холодною зброєю, особливо бойовою і колекційною. Вона ніби і не заборонена, але ніде не затверджено вичерпного алгоритму порядку її придбання і обороту. А думки представників МВС із цього питання прямо протилежні.

Так, і до СВД, і до ПК. Основний патрон, під який було техзавдання на СВД. Патрон 7Н1 зявився пізніше і в значно менших кількостях.

Це все актуально для США, де реєструється лише рамка. А от нарізний ствол прийнятної якості в гаражних умовах так просто не зробиш. В Штатах-то його легко купити, а у нас простіше вже весь пістоль на чорному ринку.

Директор Ромас Грунскіс, думаю, досить формально. В період Майдану була інформація, що пайовиками є Гелетей, Арбузов і Пашинський.

Звісно, в топку! Правильний магазин – це 80% надійності самозарядної зброї. Подібні речі пробували зробити для РПД, РПК, РПК-74, але результат один – ганебна надійність. При перестройці з 4 рядів в 2 дуже великі втрати на тертя патронів об стінки магазину, тому й немає коробчатих магазинів більше 30-45 патронів. Більше – дискові і барабанні.

Жерсть!!! :)

Я би сказав, якраз навпаки, зліва – класична правильна спортивна стійка:
www.shooting-ua.com
Хоча, тут кому як зручно, аби влучав :).