«Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань» (ч.2 ст. 27 Конституції)
Конституція не містить жодних обмежень чи винятків на кшталт «Право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань здійснюється лише у випадку необхідної оборони. У випадку уявної оборони або перевищення меж необхідної оборони особа несе відповідальність згідно закону.»
«Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.» (ч.1 ст. 64 Конституції) Тобто, жоден нормативний акт, навіть Кримінальний кодекс не може обмежити Конституцію.
Поняття «необхідна оборона», «перевищення меж необхідної оборони» та «уявна оборона», зазначені у ст.36 і 37 Кримінального кодексу, суперечать ч.1 ст. 64 Конституції. Оскільки згідно ч.2 ст. 8 Конституції «Конституція України має найвищу юридичну силу...», то застосовувати потрібно саме норми Конституції, а не Кримінального кодексу.
Тобто захист або був, або – ні.
З практичної точки зору можна порадити лише звертатись до Європейського суду з прав людини, позитивне рішення якого є підставою для перегляду справи Верховним судом України. Конвенція з прав людини наполягає, що «Стаття 7 Ніякого покарання без закону 1. Нікого не може бути визнано винним у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії чи бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення згідно з національним законом або міжнародним правом...»
Коли ЄСПЛ визначить прогалину в українському законодавстві, він звернеться до України, яка повинна усунути цю проблему змінивши Кримінальний кодекс або Конституцію.
Так, за винятком рішень Європейського суду з прав людини.
Українські суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права, відповідно до ст. 17 Закону України № 3477-IV від 23.02.2006 “Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ”.
Насправді, між статтями 263 і 248 принципової різниці немає. Правила полювання визначають право використання власності. Право використання власності є частиною права власності: «Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.» ст. 317 Цивільного кодексу Тобто, правила полювання визначають право власності, яке є конституційним правом. Згідно ч.2 ст. 41 КУ та ч.1 і ч.7 ст. 92 КУ визначати право власності, порядок її набуття чи правовий режим можна лише законами. Отже, для того, щоб мати юридичну силу, правила полювання повинні бути виписані саме у законі, інакше вони є незаконними. Засудити когось, спираючись на правила полювання у ст. 248, які є незаконні, не можна. Наразі “Положення про правила проведення полювань, поводження із зброєю та порядок видачі ліцензій на добування мисливських тварин”, затверджені Наказом Міністерством аграрної політики та продовольства №549 від 17.10.2011, що законом не є. Аналогічна ситуація, наприклад, з Правилами дорожнього руху, затверджені Постановою Кабміну № 1306 від 10.10.2001, яка також законом не є.
Защитил свою собственность с оружием в руках: в США – герой, в Украине – подсудимый
Де-юре право на захист є необмеженим.
«Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань» (ч.2 ст. 27 Конституції)
Конституція не містить жодних обмежень чи винятків на кшталт «Право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань здійснюється лише у випадку необхідної оборони. У випадку уявної оборони або перевищення меж необхідної оборони особа несе відповідальність згідно закону.»
«Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.» (ч.1 ст. 64 Конституції)
Тобто, жоден нормативний акт, навіть Кримінальний кодекс не може обмежити Конституцію.
Поняття «необхідна оборона», «перевищення меж необхідної оборони» та «уявна оборона», зазначені у ст.36 і 37 Кримінального кодексу, суперечать ч.1 ст. 64 Конституції. Оскільки згідно ч.2 ст. 8 Конституції «Конституція України має найвищу юридичну силу...», то застосовувати потрібно саме норми Конституції, а не Кримінального кодексу.
Тобто захист або був, або – ні.
З практичної точки зору можна порадити лише звертатись до Європейського суду з прав людини, позитивне рішення якого є підставою для перегляду справи Верховним судом України.
Конвенція з прав людини наполягає, що
«Стаття 7
Ніякого покарання без закону
1. Нікого не може бути визнано винним у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії чи бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення згідно з національним законом або міжнародним правом...»
Коли ЄСПЛ визначить прогалину в українському законодавстві, він звернеться до України, яка повинна усунути цю проблему змінивши Кримінальний кодекс або Конституцію.
Де-юре в Україні існує вільний ринок зброї
Так, за винятком рішень Європейського суду з прав людини.
Українські суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права, відповідно до ст. 17 Закону України № 3477-IV від 23.02.2006 “Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ”.
Де-юре в Україні існує вільний ринок зброї
Насправді, між статтями 263 і 248 принципової різниці немає.
Правила полювання визначають право використання власності. Право використання власності є частиною права власності:
«Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.» ст. 317 Цивільного кодексу
Тобто, правила полювання визначають право власності, яке є конституційним правом.
Згідно ч.2 ст. 41 КУ та ч.1 і ч.7 ст. 92 КУ визначати право власності, порядок її набуття чи правовий режим можна лише законами.
Отже, для того, щоб мати юридичну силу, правила полювання повинні бути виписані саме у законі, інакше вони є незаконними.
Засудити когось, спираючись на правила полювання у ст. 248, які є незаконні, не можна.
Наразі “Положення про правила проведення полювань, поводження із зброєю та порядок видачі ліцензій на добування мисливських тварин”, затверджені Наказом Міністерством аграрної політики та продовольства №549 від 17.10.2011, що законом не є.
Аналогічна ситуація, наприклад, з Правилами дорожнього руху, затверджені Постановою Кабміну № 1306 від 10.10.2001, яка також законом не є.