Право громадян на самозахист – це величезні ризики для влади

Фото з Gun Open Day 2015

«У нас війна, тому громадяни не повинні мати зброї для самозахисту» – така «логічна» думка української влади щодо законодавчого затвердження права громадян на зброю.

Аргументів на користь такого права влада навіть чути не хоче, бо наче апріорі упевнена: захищатися люди будуть саме від неї, а не від озброєних бандитів, яких із кожним днем дедалі більшає.

Тема самооборони зі зброєю в руках – одна з найбільш дискусійних в українському суспільстві від часу здобуття незалежності. Позицію практично всіх правителів із цього приводу можна порівняти з державною політикою щодо членства України в оборонному альянсі НАТО: не потрібно нам цього, нам і так добре. Страх узяти до рук зброю для самозахисту (щоб не дратувати агресора) називається в кримінології «віктимною поведінкою» – тобто поведінкою жертви, яка якраз і провокує напад.

«Моя міліція мене береже» – гасло радянської епохи, яке давно не працює на практиці, але багатьом заважає психологічно змиритися з думкою про те, що люди повинні мати право на зареєстровану зброю для самозахисту.

Аргументи противників права громадян на зброю: якщо зброї на руках стане багато, то і злочинність зросте. Але хто стане офіційно реєструвати на себе «ствол», щоб із нього когось навмисно вбивати?! Це те ж саме, що залишити на місці злочину свою візитку. Або відразу явку з повинною. Кількість злочинів, скоєних із застосуванням зареєстрованого короткоствола, практично дорівнює нулю. А от нелегальну зброю купити сьогодні абсолютно не проблема – із зони АТО на «велику землю» рікою течуть не тільки пістолети, а й автомати, гранати та «іграшки» більш серйозні.

Захиститися від злочинців, які володіють такою зброєю, немає жодної змоги. А глава Нацполіції Сергій Князєв каже нам: «У нас війна, і «легалізація» зброї призведе до глобальних змін у суспільстві. Я б не ризикував. Давайте спочатку закінчимо війну, суспільство заспокоїться, пристрасті вгамуються, тоді ухвалюватимемо рішення».

Що тут скажеш? Уявіть, що за телефоном 102 жертві пограбування відповіли б: «Давайте спершу злочинці вас пограбують, уб'ють і сховаються, а потім ми приїдемо. Можливо». Певне перебільшення, згоден, але логіка та ж.

Не можна, втім, не розуміти, що тему «права на самозахист» активно лобіюють у тому числі торговці зброєю, стрілецькі клуби та інші, хто на цьому заробить. Але в чому тут «компромат»? Просто бізнес. Зате серйозною проблемою може стати система дозволів у разі, якщо зброю для громадян у будь-якій формі узаконять. Будь-які дозволи в нашій країні – це надзвичайно прибуткова, а значить, і наскрізь корумпована сфера.

А хотілося б, щоб робилося все прозоро і зрозуміло – наприклад, за допомогою «електронного уряду» iGov. Але це не означає, що зброя повинна потрапляти до рук громадян так само просто, як просто буде це питання поставити перед відповідною інстанцією. Так, сама процедура повинна бути максимально спрощена для претендентів на право володіти зброєю, але лише в бюрократичному сенсі. А саме по собі це право має надаватися після суворого професійного відбору і ґрунтовного навчання.

Після нарколога і психіатра – завітайте на «детектор брехні», наприклад, з приводу мотивів бажання отримати зброю. Паралельно – перевірка не тільки за офіційними базами МВС, але й за агентурними каналами (якщо вони ще у міністерства залишилися). Тоді – ґрунтовне навчання не тільки стрільбі, але головне – техніці безпеки поводження зі зброєю. І щоб ці «права», на відміну від водійських, не можна було купити.

Тому в разі інциденту з неправомірним або необережним застосуванням зброї його законним власником люди в погонах повинні приходити до комісії, що видала «права» на зброю, з питанням: чому прогледіли психа чи злочинця, або чому недовчили людину поводженню зі «стволом»? А от за носіння зброї в нетверезому вигляді має бути передбачена дуже сувора відповідальність – ще суворіша, ніж за водіння в нетверезому вигляді.

Дещо неприємне про інших лобістів «легалізації». До їхніх лав раптом записався народний депутат України Сергій Пашинський. Так от, він повідомив днями, що необхідний закон вже пишуть його колеги і що він готовий під ним підписатися. Здавалося б: йому-то з його славою «рейдера» це навіщо? Але тут згадується новорічний інцидент, коли нардеп стріляв нібито з метою самозахисту в громадянина Хімікуса, і якраз із такого нагородного пістолета.

Пам'ятайте хвилю обурення, мовляв, озброєні володарі безкарно розстрілюють беззбройних громадян? От політтехнологи і могли підказати панові Пашинському ідею озвучити намір лобіювати «легалізацію», щоб частково погасити конфлікт. Так що якщо документ ухвалять, то його сміливо можна буде називати «законом Хімікуса».

І ще трохи про аргументи проти «права на збройний захист». Нам кажуть, що в цьому разі будь-хто зможе кого завгодно вбити. Але вбити можна і ножем, і арматурою, і шматком труби – і вбивають, без перебільшення, кожен день. А от захиститися від ідіота з ломом можна тільки за допомогою пістолета. Тим паче жінці. При цьому не завжди навіть доведеться стріляти – часто буде достатньо лише показати «ствол», щоб охолодити запал нападника.

Навряд чи пересічний українець, захищаючись від п'яного дебошира або навіть від грабіжників, готовий буде стріляти на ураження. У країнах, де зброя для самооборони дозволена, і нападів якось трапляється дуже мало, і частіше за все вони закінчуються саме так, описано вище.

Не хотілося б фантазувати на тему, мовляв, якби на момент російської агресії зброя була в руках у громадян, то може і Крим би не втратили, і тим паче Донбас. Але от у Швейцарії усі військовозобов'язані мають удома зброю – там армія фактично складається частково з такого ополчення, і ця країна вже 500 років не знає воєн!

Однак головним аргументом прихильників права громадян на збройний захист є те, що зброя не лише дає її власникові почуття захищеності, а й розвиває величезне почуття відповідальності!

Схоже, саме армії відповідальних громадян бояться корумповані і безвідповідальні політики й чиновники.

За матеріалами статті Максима Кречетова