Бунти у Міннеаполісі – це нагадування про те, що поліція не захищає вас та вашу власність

Поліцейський підрозділ для розгону протестувальників. Округ Колумбія.

Мирні протести після вбивства Джорджа Флойда вже колишнім поліцейським Дереком Шовіном, швидко переросли у підпали та мародерство. 

І тепер вже зрозуміло, що власникам бізнесів та решті громадян потрібно буде захищатись від злочинців самотужки. Іншими словами, всім, хто трапиться на шляху мародерам, потрібно второпати, що поліція не зможе їх захистити.

Злочинці підпалюють магазини, стріляють у людей, трощать вікна та двері і крадуть з магазинів телефони, взуття та інші товари. У м. Сент-Пол, наприклад, поліція встановила барикаду біля магазину Target, але вже за квартал від цього місця мародери спокійно пограбували магазин T.J. Maxx, вивозячи одяг візками.

Багато з цих магазинів належать іммігрантам, і вони і так переживали скрутні часи, але зараз для них настав кошмар, адже поліції немає поруч, щоб «служити та захищати».

Проте варто зазначити, що в ці дні кількість мародерів значно переважає кількість поліцейських, тому вони і не можуть адекватно нести службу. Через це жертвам нападів доводиться покладатись на самооборону, приватну охорону, або ж загони добровольців.

Нездатність захищати платників податків від насилля та злочинності у таких ситуаціях є стандартною процедурою для поліцейських відділків, які юридично не зобов'язані захищати будь-кого, адже «безпека офіцерів» - пріоритет №1.

Виходить, що соціальний контракт між громадянами та державою – це одностороння дорога – одні платять податки на «послуги» поліції, а поліція може надати, а може і не надати ці послуги у відповідь.

Зараз у США діє принцип, що офіцери та відділки не несуть відповідальність за відмову втручатись у ситуації, коли громадянам загрожує неминуча небезпека, або коли на них вже напали.

Верховний суд США вже дав зрозуміти, що правоохоронна система не зобов'язана захищати громадян, які змушені платити податки за послуги поліції. Тому, у періоди соціальних бунтів, поліція не допоможе майже нічим.

Те ж саме було під час сумнозвісних бунтів у Лос-Анджелес, коли корейським іммігрантам доводилось днями сидіти на дахах своїх будинків та магазинів, захищаючись від мародерів, і очікуючи допомогу від поліції.

Ще під час масового вбивства у школі Колумбайн 1999 р., офіцери, які першими прибули на місце події, сформували периметр та не заходили всередину, адже та ситуація вважалась надто небезпечною для них. А в цей час всередині вмирали люди. Те ж саме сталося 20 років потому у школі в м. Паркленд.

Але навіть коли поліція все ж таки приходить на допомогу, на неї потрібно занадто довго чекати – понад 11 хвилин у третині таких випадків. А за 11 хвилин жорстокий злочинець може багато чого зробити з жертвою.

Коли поліція все ж прибуває, то не слід очікувати на адекватну допомогу. Випадок з Ататіаною Джеферсон тому підтвердження – сусід попросив поліцію перевірити, що відбувається у сусідки, а офіцер підкрався до її вікна і застрелив її прямо в голову, коли вона гралась з племінником у відеоігри.

І подібні випадки далеко не виняток. Також трапляються випадки, коли поліція приїжджає та вбиває озброєних громадян, які самотужки захищаються від злочинців.

Для офіцерів занадто небезпечно стикатись із жорстокими злочинцями. Їм краще кошмарити дрібних крадіїв, адже лише так вони можуть пояснити свої роздуті бюджети. Саме через це більше половини серйозних злочинів в США залишаються нерозкритими.