Соціологічний коментар з приводу опитувань щодо обігу зброї

Як українські соціологи маніпулюють громадською думкою

У своєму прес-релізі, присвяченому дослідженню громадської думки в Україні, фонд «Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучерів» та соціологічна служба Центру Разумкова пишуть зокрема таке: 

«У суспільстві встановилася достатньо стабільна громадська позиція, налаштована проти дозволу вільного продажу зброї громадянам («проти» – 81,5%, «за» – 11,5%). Дещо більше підтримують  вільний продаж зброї  на Західній Україні (16,5%), найменше – у Східній (7%)».

Такий висновок вони роблять через відповіді респондентів на питання: «Як Ви ставитеся до пропозиції дозволити вільний продаж зброї громадянам?»

Це питання вони ставили респондентам і протягом дослідження у травні та жовтні 2014 року, а також у липні 2015-го. Відповіді респондентів майже не відрізняються. Дійсно, простежується доволі чітка тенденція і дійсно, українці, як і в більшості питань, виступають проти радикальних кроків. В тому числі і проти вільного продажу зброї.

Лише в цьому сенсі можна інтерпретувати отримані дані. Екстраполяція їх і підміна ними ставлення українців до законодавчого врегулювання обігу зброї для цивільного населення, зокрема легалізації короткоствольної вогнепальної нарізної зброї (пістолетів, револьверів), є щонайменше некоректним.

Звичайно, пересічний громадянин проти того аби зброя продавалася у кожному підземному переході – саме таку картину бачить звичайна людина, якій ставлять у такий спосіб сформульоване питання: «Як Ви ставитеся до пропозиції дозволити вільний продаж зброї громадянам?»

Говорячи соціологічними термінами, результати дослідження є надійними – оскільки повторюються і зібрані з дотриманням усіх процедур (у чому не має причин сумніватися).

Однак ці дані не є валідними, якщо завданням було дізнатися як українці ставляться до законодавчого врегулювання обігу зброї для цивільного населення. Адже саме це питання є актуальним у суспільстві і мізерна кількість опитувань, присвячених цій темі, дає великий простір для спекуляцій і навіть маніпуляцій з різних сторін.

Якщо ж метою було дізнатися, чи проти українці вільного, а відтак недостатньо контрольованого продажу зброї, то ці дані є валідними, однак фактично нікчемними з точки зору того, що дійсно цікавить усіх експертів та політиків.

Судячи з одномірних розподілів, які дослідники виклали разом з прес-релізом, респондентам поставили лише одне вищезгадане питання. Очевидно, що для дослідження подібної тематики необхідно якщо не окреме спеціальне дослідження (сподіватимемося, що воно невдовзі буде проведене), то хоча б блок питань, який би був присвячений інформованості респондентів в цій сфері, їхнім думкам, оцінкам та настроям.

Замість цього єдине питання щодо продажу зброї стоїть поряд із питаннями «Як Ви ставитеся до збройних сутичок між «Правим сектором» та підрозділами міліції, що сталися у Мукачеві?» та «А як Ви вважаєте, чи можуть існувати в державі недержавні озброєні організації?».

Таким чином, з точки зору суспільної дискусії щодо законодавчого врегулювання обігу зброї в Україні це дослідження не надало жодних якісних соціологічних даних. Разом із тим створило вдалий інформпривід для антизбройового лоббі.

В якості рецепту для коректного формулювання питань щодо збройової тематики ми бачимо організацію відповідних круглих столів за участю соціологів і політологів з одного боку та представників зброярської спільноти – з іншого.

Ці заходи дозволили б дослідникам краще розуміти проблематику та її специфіку, а відтак не бути під впливом буденних стереотипів щодо обігу зброї і не підкріплювати їх своїми ж дослідженнями.